Саме в межах післягегелівської традиції постають Людвіг Фейєрбах і Карл Маркс — мислителі, які зберегли діалектичний метод, але радикально змінили його філософські засади. Їхня критика стала переломним моментом у розвитку європейської філософії XIX століття.
Загальний контекст цих дискусій окреслюється у матеріалі про філософію Гегеля та гегельянство, де показано розмаїття післягегелівських інтерпретацій.
Людвіг Фейєрбах: антропологічний поворот
Фейєрбах одним із перших здійснив системну критику гегелівської філософії. На його думку, Гегель помилково підмінив реальну людину абстрактним абсолютним духом. Філософія, стверджував Фейєрбах, повинна виходити не з ідеї, а з чуттєвої, тілесної, конкретної людини.
Центральною для Фейєрбаха стає антропологія.
Він вважав, що філософія має бути вченням про людину як природну й соціальну істоту. Особливої критики зазнає гегелівська релігійна філософія: Фейєрбах трактує Бога як проєкцію людської сутності, винесену за межі людини.
Таким чином, критика Гегеля у Фейєрбаха спрямована проти абстрактного ідеалізму та на користь гуманістичного, чуттєвого матеріалізму.
Маркс: діалектика без абсолютного духу
Карл Маркс розвинув критику Гегеля в іншому напрямі. Він високо цінував гегелівську діалектику як метод, але вважав її «поставленою з голови на ноги». Для Маркса головною помилкою Гегеля було те, що реальний історичний процес підпорядковувався саморозгортанню ідеї.
Маркс радикально змінює вихідну точку філософії: не свідомість визначає буття, а соціальне буття визначає свідомість. Історія, на його думку, є процесом розвитку матеріальних виробничих відносин, а не рухом абсолютного духу.
При цьому Маркс зберігає діалектичний підхід, використовуючи його для аналізу класових суперечностей, економічних структур і суспільних трансформацій. Таким чином, гегелівська діалектика стає інструментом критики самої ідеалістичної традиції.
Спільне і відмінне у критиці Фейєрбаха і Маркса
Фейєрбах і Маркс сходяться в критиці ідеалізму та абсолютизації духу. Обидва прагнуть повернути філософію до реальності — людської або соціальної. Водночас між ними існують принципові відмінності.
Фейєрбах зосереджується на людині як індивідуальній істоті, на чуттєвості й релігійній свідомості. Маркс же переносить фокус на суспільство, економіку та історичні структури. Якщо Фейєрбах здійснює антропологічний поворот, то Маркс — соціально-економічний.
Кінець німецького ідеалізму
Критика Гегеля з боку Фейєрбаха і Маркса означала завершення епохи класичного німецького ідеалізму. Філософія більше не могла залишатися суто спекулятивною системою. Вона дедалі більше орієнтувалася на людину, суспільство, історію та практику.
Цей перехід чітко фіксується в історії німецької класичної філософії,
де після Гегеля ідеалізм поступається місцем новим формам матеріалістичного та критичного мислення.
Фейєрбах і Маркс не просто відкинули гегелівську систему, а трансформували її спадщину. Вони зберегли діалектичний спосіб мислення, але звільнили його від метафізики абсолютного духу. Саме ця трансформація визначила подальший розвиток європейської філософії, соціальної теорії та гуманітарних наук.
Іван Гудзенко
