Про життя Сапфо відомо небагато й часто суперечливо. Вона народилася в місті Мітіліні на Лесбосі, де провела більшу частину життя. За деякими переказами, мала доньку на ім’я Клеїда або Клаїс, якій присвятила один зі своїх віршів. Існують легенди про її вигнання до Сицилії та самогубство через нерозділене кохання до молодого моряка Фаона, але ці історії здебільшого вважаються пізнішими міфами.
Сапфо була наставницею жіночої спільноти, яка поєднувала освітні та релігійні функції. Тут молодих дівчат готували до подружнього життя, навчаючи їх пісень, танців, естетики, почуттів і любові. Афродіта, богиня кохання, виступала символічною покровителькою цієї спільноти.
Поезія Сапфо глибоко емоційна, пройнята любов’ю, тугою, спогадами та красою природи. В її творах — аромати, квіти, гірлянди, сцени святкувань і ритуалів. Вона часто описує кохання як силу, що охоплює душу — і блаженством, і болем. У цьому виявляється глибока особиста інтонація, яка водночас є голосом усієї жіночої спільноти.
Творча спадщина Сапфо збереглася фрагментарно. В елліністичну епоху її поезію було впорядковано у дев’ять книг, однак до VIII–IX століть залишилися лише цитати в інших авторів. Повністю збережена лише одна ода до Афродіти, проте з XIX століття нові папірусні знахідки дозволили частково відновити її поезію.
Данило Ігнатенко
