Дитинство
Походячи з родини єврейського купця португальського походження, Піссарро виріс у колоніальному середовищі Сент-Томаса, що тоді належав Данії. Освіту він здобував у Пассі поблизу Парижа, де відкрив для себе світ європейського мистецтва та почав відвідувати Лувр. Уже в юності Піссарро відчував потяг до малювання, що протиставляло його інтереси прагненням батька залучити сина до сімейного бізнесу.
Знайомство з данським художником Фріцем Мельбю визначило його подальший шлях: разом вони вирушили до Венесуели, де Піссарро активно замальовував сцени міського та побутового життя. Повернувшись на Сент-Томас, він остаточно вирішив присвятити себе мистецтву й у 1855 році виїхав до Парижа.
Париж і становлення в мистецтві
У французькій столиці Піссарро познайомився з художніми течіями свого часу. На нього вплинули твори Каміля Коро, а також навчання у Школі витончених мистецтв та Швейцарській академії, де він зустрів майбутніх імпресіоністів — Клода Моне, П’єра-Огюста Ренуара, Альфреда Сіслея та Поля Сезанна. Уже в 1859 році він дебютував у Паризькому салоні, проте поступово відмовився від академічних норм і почав шукати власну манеру, орієнтовану на роботу з натури та вільний живописний мазок.
У 1870-х роках Піссарро став одним із ініціаторів створення незалежних художніх виставок. Він був єдиним митцем, який узяв участь у всіх восьми імпресіоністських експозиціях, і тому сучасники називали його «батьком Піссарро».
Імпресіонізм
Він належав до тих художників, які віддавали перевагу сільським пейзажам і життю селян, на відміну від багатьох колег, що зверталися до міських мотивів. Його полотна вирізнялися глибоким відчуттям світла та кольору, особливо у відтворенні природного середовища. Він відігравав роль наставника для Поля Сезанна, допомагаючи йому виробити власний стиль, а також підтримував Поля Гогена на ранніх етапах його творчого становлення.
Перехід до неоімпресіонізму
У 1880-х роках Піссарро зацікавився новими підходами Жоржа Сера та Поля Сіньяка. Він експериментував із пуантилізмом, намагаючись надати живопису науково вивіреної системності. Проте вже наприкінці десятиліття художник відчув обмеженість цієї техніки і поступово повернувся до більш вільної манери, яка краще відповідала його прагненню відтворювати рух і живе відчуття природи.
Пізні роки
У 1890-х роках Піссарро здобув визнання та фінансову стабільність завдяки виставкам, організованим Полем Дюран-Рюелем. Його серії картин із видами Парижа — зокрема «Бульвар Монмартр зимового ранку» та «Бульвар Монмартр увечері» — стали одними з найвиразніших прикладів його зрілої творчості.
Помер Піссарро у 1903 році в Парижі, залишивши величезний мистецький доробок, що вплинув на подальший розвиток живопису.
Іван Гудзенко
