Наварра межує з Францією на півночі, з Країною Басків на заході, з Арагоном на сході та півдні та з Ла-Ріохою на південному заході. Її площа становить 10 390 км², а населення у 2008 році оцінювалося у понад 610 тисяч осіб. Автономія була офіційно закріплена Статутом від 10 серпня 1982 року, що підтвердив особливий історичний статус території в межах демократичної Іспанії.
Географія та природні умови
Північ Наварри охоплюють Піренеї, які формують складний рельєф гірських масивів і вузьких зрошуваних долин. Регіон характеризується густими лісами, багатими на деревину, та розвиненим тваринництвом. Високі опади на півночі контрастують із сухішими зонами півдня.
Центральна частина області — перехідна зона з улоговинами та пагорбами, де зосереджена торгівля, особливо навколо Памплони. Тут поєднується вирощування зернових культур, лісові угіддя та скотарство. На півдні, у передгір’ях і степових рівнинах басейну річки Ебро, переважає середземноморський клімат. Ландшафт цієї частини Наварри посушливий і менш різноманітний, а головним напрямом сільського господарства є вирощування зернових культур.
Населення зосереджене вздовж річки Ебро та у столиці, яка залишається головним економічним і культурним центром. Якщо у південних районах переважають компактні міста, то у гірських зонах поширені невеликі поселення, що зменшилися через еміграцію.
Економіка
Сільське господарство Наварри не відзначається високою продуктивністю через роздробленість ферм, проте сучасні технології та активне використання техніки дозволили підняти рівень виробництва. У горах виробляють молоко, вовну та деревину, а у зрошуваних районах півдня вирощують пшеницю, кукурудзу, виноград, помідори та люцерну.
Від середини ХХ століття особливого розвитку набула промисловість, зосереджена у Памплоні. Серед основних галузей — машинобудування, харчова промисловість, виноробство, виробництво паперу. Сфера послуг також зосереджена в столиці, що перетворилася на головний комерційний осередок регіону.
Історичний розвиток
Історичне королівство Наварра включало сучасну автономну спільноту та північні землі сучасної Франції (департамент Нижні Піренеї). До другої половини XII століття воно було відоме як королівство Памплона.
Після арабського завоювання 711 року Памплона потрапила під мусульманський контроль, проте баскська знать зберегла автономію. Близько 798 року Іньїго Аріста проголосив себе незалежним правителем і започаткував династію, що згодом отримала королівський статус. Його нащадки встановили дипломатичні зв’язки з Астурією, а в часи Санчо І Гарсеса (905–925) територія розширилася на південь за Ебро. Найбільшої могутності Наварра досягла за Санчо III (1000–1035), коли королівство на короткий час домінувало над більшістю християнських земель Іспанії.
Після смерті Санчо III єдина держава розпалася на Наварру, Арагон і Кастилію. У 1076 році Памплону приєднав Санчо Рамірес Арагонський, і майже 60 років Наварра перебувала під владою арагонської корони. У 1134 році королівство відновило незалежність, проте з XIII століття перейшло під владу кількох французьких династій.
Середньовічна Наварра була багатокультурним суспільством. Тут проживали мусульмани, які займалися ремеслами та служили у війську, а також численні єврейські громади (альхами), що мали підтримку королів. Завдяки своєму стратегічному положенню регіон контролював важливі шляхи через Піренеї, у тому числі паломницький маршрут до Сантьяго-де-Компостела.
У 1512 році іспанська частина Наварри була окупована Фердинандом II Арагонським і в 1515 році офіційно приєднана до Кастилії. Вона зберігала власні закони та інститути до 1833 року. Французька Наварра, розташована на північному схилі Піренеїв, існувала як окреме королівство до 1589 року, коли була об’єднана з Францією.
У новий час Наварра зберегла окремі формальні права, переважно в сфері податків та адміністрації, навіть під час централізованої політики іспанських монархій. Після смерті Франсіско Франко у 1975 році особливий статус був підтверджений конституцією Іспанії 1978 року та закріплений автономним статутом 1982 року.
Іван Гудзенко
