Арагон як автономія був створений 10 серпня 1982 року на основі статуту про автономію. Його площа становить 47 697 км², а чисельність населення — близько 1,3 млн осіб (оцінка 2007 року).
Географія та клімат
Рельєф Арагона визначається контрастами між високогір’ям і родючими рівнинами. На півночі здіймаються Піренеї, вершини яких перевищують 3000 метрів. Їхні схили поступово переходять у передгір’я, що спускаються до долини річки Ебро. Саме ця річка ділить регіон на північну та південну частини, формуючи головний басейн, який зливає майже всю територію Арагона. Південні райони пов’язані з водозбором річки Тахо та Середземним морем.
У провінції Теруель переважають гірські масиви Сьєрра-де-Гудар, а центральна частина зосереджена навколо родючої рівнини Сарагоси.
Клімат здебільшого середземноморський з континентальними рисами. Опадів небагато — близько 350 мм на рік, найбільше їх випадає навесні та восени. Піренеї відзначаються прохолоднішим та вологішим кліматом, що суттєво відрізняється від посушливих рівнин Ебро.
Населення та господарство
Населення регіону розподілене нерівномірно: найбільша концентрація жителів зосереджена у зрошуваних районах басейну Ебро. Половина всього населення Арагона мешкає в Сарагосі, що виконує роль економічного та культурного центру. Гірські райони Уески й Теруеля з початку XX століття зазнають депопуляції, зокрема через кризу виноградарства після поширення філоксери.
Сільське господарство розвивається у двох напрямках: традиційне сухе землеробство з вирощуванням пшениці, ячменю, оливок і винограду, а також інтенсивне зрошуване господарство, де основними культурами є кукурудза, кормові рослини та фрукти. Розбудова зрошувальних систем почалася ще у XVIII столітті зі створення Імперського каналу Ебро (1783 рік). У XX столітті значний ефект мали проєкти Барденас і Монегрос, які забезпечили розвиток сільського господарства та тваринництва, особливо свинарства і вівчарства.
Промисловість зосереджена у Сарагосі. Спочатку основу розвитку становило виробництво цукрових буряків і створення кількох заводів на початку XX століття. Згодом провідні позиції зайняли металообробка, машинобудування, виробництво залізничного обладнання, автомобілів, електроприладів, а також текстильна й взуттєва промисловість.
У енергетичному секторі провідне місце належить гідроелектростанціям, що використовують ресурси Ебро та його приток. Провінція Теруель тривалий час спеціалізувалася на видобутку бурого вугілля й залізної руди, проте нині тут розвинене виробництво термоелектроенергії.
Історичний розвиток
Витоки Королівства Арагон сягають 1035 року, коли Раміро I, син Санчо III Наваррського, отримав у спадок невелике піренейське графство та перетворив його на незалежне королівство. Протягом XI–XII століть територія Арагона розширилася завдяки завоюванням земель на південь до річки Ебро. У 1118 році король Альфонсо I здобув Сарагосу, яка відтоді стала столицею. До кінця XII століття землі сучасного Арагона були повністю відвойовані у мусульман.
У 1137 році відбулося династичне об’єднання з Каталонією через шлюб спадкоємиці арагонського престолу з графом Барселони Рамоном Беренгером IV. Це привело до формування Арагонської корони, у складі якої каталонці відігравали провідну роль у торгівлі та морській експансії.
У XIII столітті Арагон розширив свої володіння, включивши Валенсію (1238), а також розпочав активну експансію в Середземномор’ї. Після «Сицилійської вечірні» 1282 року Петро III став королем Сицилії, згодом до складу володінь увійшли Сардинія (1320) та Неаполітанське королівство (1442). У 1425 році Арагон відновив контроль над Наваррою.
Зі зникненням династії Барселон у 1410 році арагонська знать домоглася обрання представника кастильської гілки — Фердинанда Антекерського. Його нащадок Фердинанд II Арагонський у 1469 році одружився з Ізабеллою Кастильською, що привело до об’єднання двох королівств і створення основ єдиної Іспанії.
Попри політичну єдність, арагонські землі зберігали автономні інституції до початку XVIII століття, коли король Філіп V у рамках централізації монархії скасував їхні привілеї. У XIX столітті старе королівство було остаточно розділене на три сучасні провінції.
Арагон відіграв ключову роль у формуванні Іспанії, ставши одним із центрів Реконкісти та Середземноморської експансії. Його правителі контролювали значні території, а союз із Кастилією перетворив державу на ядро іспанської монархії. Сучасна автономія зберігає унікальну культурну спадщину, поєднуючи середньовічні традиції з розвитком сучасної економіки.
Іван Гудзенко
