Витоки та утвердження халіфату
Халіфат виник з незалежного Кордовського емірату, заснованого династією Омейядів, які втекли з Дамаска після повалення династії Аббасидами у VIII столітті. У 929 році Абд ар-Рахман III проголосив себе халіфом, що означало не лише політичну незалежність від Багдада, а й претензію на релігійне лідерство у мусульманському світі. Це проголошення слугувало відповіддю на загрозу з боку Фатімідів у Північній Африці, які так само претендували на халіфат.
За правління Абд ар-Рахмана III (912–961), Кордовський халіфат досяг піку політичної централізації, військової могутності та економічного зростання. Його син і наступник, Аль-Хакам II, поглибив культурну велич халіфату, перетворивши Кордову на інтелектуальний центр ісламського Заходу.
Культурний розквіт за аль-Хакама II
Правління Аль-Хакама II (961–976) відзначалося винятковою увагою до освіти, науки та мистецтва. Він створив одну з найбільших бібліотек свого часу — з понад 400 тисяч томів, відкрив десятки шкіл та запросив вчених зі Сходу. Кордова перетворилася на місто знань, де вивчали філософію, медицину, астрономію та граматику.
Аль-Хакам також підтримував міжконфесійне співіснування, сприяючи участі євреїв і християн у науковому та адміністративному житті халіфату.
Диктатура Аль-Мансура та військові успіхи
Після смерті Аль-Хакама владу фактично захопив Абу Амір Аль-Мансур, який правив від імені малолітнього Хішама II. Його правління (978–1002) було періодом інтенсивної мілітаризації. Аль-Мансур здійснив понад 50 успішних військових кампаній проти християнських королівств на півночі Іспанії. Він захопив важливі міста, серед яких Барселона, Самора та Коїмбра, а в 997 році зруйнував святиню Сантьяго-де-Компостела — одну з головних святинь християнського світу.
Однак авторитаризм Аль-Мансура та його опора на берберські наймані війська спричинили відчуження місцевої арабо-андалуської еліти.
Занепад і розпад халіфату
Після смерті Аль-Мансура почалася політична дестабілізація. Його наступники не мали ані харизми, ані здатності утримати централізовану владу. Халіфи втратили контроль над військом і двором, перетворившись на маріонеток у боротьбі різних угруповань — арабів, берберів, слов’янських рабів, а також місцевих мусульман, християн і євреїв.
Кульмінацією цієї кризи став 1031 рік, коли халіфат остаточно розпався на десятки незалежних держав — тайф, зосереджених у різних регіонах Аль-Андалуса. Цей розпад ознаменував кінець єдиної мусульманської влади в Іспанії та початок періоду феодальної роздробленості.
Соціально-економічний розвиток
Попри політичні кризи, Кордовський халіфат досяг вражаючих економічних успіхів. Системи зрошення забезпечували високі врожаї, а розвиток ремесел і торгівлі сприяв експорту виробів зі шкіри, кераміки, металу і тканин на ринки Сходу та Європи. Міста Аль-Андалуса були одними з найбільших і найбагатших у середньовічному світі.
Іван Гудзенко
