Основні ісламські вчення наголошують на неминучості Дня суду — моменту, коли Бог завершить своє творіння, воскресить мертвих і возз’єднає їх із душами, щоб кожен міг отримати заслужене місце в раю чи пеклі. Як і в інших релігіях, зокрема в зороастризмі, юдаїзмі та християнстві, ісламські уявлення про Судний день містять символічні елементи, такі як записи про вчинки, зважування душ та випробування на мосту (Сират), який розширюється для праведників і звужується до леза ножа для грішників, що зрештою занурюються у вогонь.
В ісламі пекло зображується як місце, куди потрапляють грішники, але важливо розуміти, що Бог має повну владу над їхньою долею. Хоча доля людства визначена наперед, людям даровано свободу вибору, а отже, відповідальність за свої вчинки. Бог має право проявити милість до тих, хто цього заслуговує, і на кого може заступитися пророк Мухаммед. Навіть у пеклі для віруючих, які згрішили, встановлені обмеження для страждань. Для невіруючих, однак, перспектив на остаточне спасіння від вогню немає, оскільки вони свідомо відкинули свого Творця.
Окремим аспектом концепції пекла є період барзах, що в ісламській традиції розглядається як проміжний стан між смертю і воскресінням. Хоча в Корані про нього згадується небагато, пізніша ісламська література описує, що душа віруючого проходить через легку смерть і перебуває в мирному стані у могилі, тоді як душа невіруючого відчуває біль і страждання аж до самого Дня суду.
Ісламське вчення про пекло надає важливого акценту на людському виборі. Джаханнам — це не просто місце покарання, а нагадування про серйозність людських рішень і їх наслідки у вічності.
Іван Гудзенко
