Перед тим як розпочати аналіз концепцій походження життя, спробуємо з’ясувати наскільки дана проблематика є актуальною в науці у ХХІ столітті. Як власне інтерпретується поняття «життя», його перші витоки, джерела, котрі надають можливість глибше дослідити даний феномен сучасною наукою. Якщо ж підходимо до концепції життя, то розуміємо, оскільки  маємо справу з універсальним природним феноменом. Життя з точки зору філософії є активною формою існування матерії.

Концепції походження життя на Землі

Так за визначенням Фрідріха Енгельса, життя є способом існування білкових тіл, причому з припиненням обміну речовин, білок розкладається. Значить, цю концепцію цілком можна назвати біологічною (маються на увазі життя і смерть). Так, наприклад, за іншою концепцією  життя на Землі зароджується чотири з половиною  мільярдів років до Різдва Христового. Так в ході вивчення науковці створили власну теорію, назвавши її панспермією. Панспермія походить від двох слів стародавньої грецької мови παν- увесь та σπέρμα – насіння, тобто така гіпотеза, за якою живі організми, зародки можуть переноситися  через космічний простір  завдяки об’єктам: астероїдам, метеоритам, кометам, космічним апаратам. Основоположником вказаної теорії є шведський науковець Арреніус.

З глибоких давен цей феномен був настільки таємничим та непізнаним людством. Хоча і робилися спроби пізнання життя як феномену людства. Так релігійними  ідеологами розробляється  креаціоністична  концепція. На їхню думку,  життя – духовне, а не матеріальне начало,  яке стало результатом божественного творення. В середньовічну епоху,  життя пов’язувалося з деякою життєвою силою, котра присутня в організмі, вона не може бути пізнаною з допомогою наукових засобів та практики.

Наступне місце серед концепцій відводиться теорії біогенезу. Ще з середини ХІХ століття ця теорія протиставлялася уявленням, котрі не були наукові. Така теорія стала протиставленням живого неживому, не заперечувала  ідею вічного життя, яку наука відкинула.

Крім того, існувала ще одна наукова гіпотеза – абіогенез (живе походить з неживого), яка прижилася в сучасній науці. Так в першій половині ХХ століття біохіміком Опаріним була висунена гіпотеза, яка підтверджується фактами впливу електричних зарядів на земну атмосферу, яка чотири з половиною мільярдів років складалася з аміаку, метану, вуглекислого газу та парів води та можливим  виникненням на ній простих органічних сполучень, необхідних для виникнення життя. Гіпотеза науковця справдилася.

У 1955 році  під час проведеного експерименту американським дослідником Міллером з’ясувалося :  що через пропущені через суміші газів та парів електричні заряди було отримано  жирні кислоти, сечовину, оцтову та мурашину кислоту та амінокислоти.  В такий спосіб абіогенез  повністю відтворює  опарінську гіпотезу. До того ж виключається можливість повторного виникнення життя на Землі.

Ще до гіпотези Опаріна, в ХІХ столітті  німецьким лікарем Ріхтером  висувалася гіпотеза космозою, згідно якої життя є вічним, а ті зачатки, що населяють світовий простір здатні переноситися з однієї планети до іншої.

Якщо ж ми ближче побачимо гіпотезу Опаріна, то вона нічим не поступається ідеї античного філософа Фалеса про воду як першооснову буття світу. Крім того, Фалесом ототожнюються два поняття «буття» та «життя»: все , що є живе; життя допускає дихання та живлення; перша функція виконується псюхе (божеством), друга водою. Тобто матерія натурфілософів раннього періоду розуміється як «їжа» та «насіння» космічного організму. Філософ Гайдеггер надаючи онтологічну характеристику стверджує, що життя виступає тим буттям, що направляє до смерті.

Пегас