Центральним принципом Конко-кьо є торіцугі — посередництво, за допомогою якого засновник або його нащадки передають Богові страждання, прохання та потреби віруючих. Посередник бере на себе біль та труднощі послідовників і передає їх божественній волі. Наступництво посередництва обмежується чоловічою лінією нащадків засновника, що забезпечує збереження безперервності ритуальної функції.
Рух підкреслює взаємозалежність Бога і людини, співставляючи її зі стосунками батька та сина. Віра Конко-кьо акцентує на духовній взаємодії, гармонії та взаємопідтримці між людьми і божеством. Практики включають молитви через посередника, ритуальні дії на честь Конко, а також передачу особистих страждань і бажань на розгляд божественної волі.
Після заснування Конко-кьо продовжував розвиватися протягом XIX і XX століть, адаптуючи традиційні синтоїстські ідеї до потреб спільнот, формуючи окрему деномінацію синтоїзму. До 1978 року рух налічував близько 480 000 послідовників, і продовжує функціонувати як організована релігійна спільнота з чітко визначеним ієрархічним устроєм та ритуальною системою.
Варто зазначити, що хоча Конко-кьо належить до синтоїстських деномінацій, її статус часто вважають окремим від традиційного синто, і вона не завжди визнається основними релігійними інституціями Японії.
Іван Гудзенко
