Хто такі катари?

Катари (від грецького Katharoi, що означає «чисті»), представляли собою дуалістичну середньовічну релігійну секту, яка набула значного впливу на півдні Франції в 12 столітті. Цей релігійний рух став відомим також під назвою альбігойців через місто Альбі, яке стало ключовим центром їхньої віри.

Катари мали унікальні соціальні та релігійні практики, які відрізняли їх від інших середньовічних спільнот. Їхні священики, що вели аскетичний спосіб життя, відмовлялися від майнових володінь, не накладали податків чи штрафів, та визнавали рівність чоловіків і жінок. Ці принципи знаходили відгук серед широкого кола людей, розчарованих корупцією та жадібністю тодішньої церкви.

Коріння вірувань катарів можна простежити до перської релігії маніхейства, однак безпосередньо катарська віра походить від богомільського руху, що виник у Болгарії. Богоміли, у свою чергу, поєднали маніхейські вчення з християнством, створивши релігійну основу, яка пізніше була перейнята катарами.

Катари вірили, що Сатана обманом змусив кількох ангелів впасти з небес, після чого він ув’язнив їх у фізичних тілах. Життя, за їхніми переконаннями, мало на меті звільнення від мирських задоволень і спокус, щоб через низку перевтілень повернутися до небесної домівки. Для досягнення цієї мети катари слідували суворій ієрархії, яка складалася з трьох основних груп:

1. Ті, хто повністю зреклися світу, служачи як священики та єпископи.
2. Віруючі, які ще взаємодіяли зі світом, але прагнули до зречення.
3. Люди, які не були повноправними членами секти, але надавали допомогу та підтримку катарським громадам.

Катари рішуче відкидали католицьке вчення, вважаючи його аморальним, і відмовлялися визнавати більшість книг Біблії, вважаючи їх натхненними Сатаною. Вони звинувачували Католицьку Церкву у лицемірстві та критикували її за накопичення багатств і земель. У відповідь на це Католицька Церква засудила катарів як єретиків. Це призвело до Альбігойського хрестового походу (1209-1229), під час якого багато катарів було вбито, а численні села, міста та культура південної Франції зазнали значних руйнувань.

Таким чином, катарський рух не лише представляв собою значний релігійний феномен Середньовіччя, але й демонстрував глибокі соціальні й духовні трансформації, що вплинули на широкий спектр суспільних верств. Їхні ідеї, попри жорстоке придушення інквізицією, продовжують залишатися предметом інтересу істориків, дослідників релігії та культурологів, розкриваючи складну середньовічну релігійну історію.

Іван Гудзенко