Багато істориків стверджують, що алемани вперше входять в історичні записи в 213 р. н. е., коли Кассій Діон записує кампанії Каракалли та його двосторонні відносини з алеманами. Це правда, що ім’я «алемани» вперше з’являється у Кассія Діона, але якщо визнати, що алемани та свеби (або свеви, які згадуються в попередніх записах) були одним і тим же, то їх перша згадка датується у 98 році нашої ери в Германії Тацита. Вони були постійною загрозою для Римської імперії з 213 року нашої ери, поки не зазнали поразки від Юліана в битві під Страсбургом у 357 році нашої ери, а потім знову від Валентиніана I у 367 році нашої ери. Після битви під Страсбургом Юліан уклав угоди з франками Галлії, яких тоді Рим залишив у спокої. Вони змогли стабілізувати свої громади та зміцнити свою владу, поки в 496 році н. е. франкський король Хлодвіг не підкорив племена алеманів і не прийняв їх до свого королівства. Після цього їх ім’я продовжувало жити в мові регіону, який вони колись населяли, і в назві Німеччини, у французькій та інших мовах.
Римський сенатор та історик Тацит (56-117 рр. н. е.) писав про свевів у І столітті н. е., стверджуючи, що вони контролювали більшу частину регіону, відомого як Германія. Він пов’язує алеманів з гермундурами, іншим германським племенем, але це твердження заперечується сучасною наукою. Тацит описує свевів, які дуже схожі на пізніших алеманів, оскільки вони були конфедерацією різних племен, до яких, можливо, входили навіть херуски (відомі тим, що їх лідер Арміній знищив три легіони Вара в Тевтобурзькому лісі в 9 р. н. е.).
Релігійні обряди зосереджувалися на хтонічних місцях, де керувало центральне божество. Річки, струмки, галявини та долини часто обиралися як священне місце для енергій, які проявлялися в цих місцях. Як і в багатьох інших стародавніх цивілізаціях, свеви вірили, що душа повинна перетнути водойму, щоб досягти загробного життя, і що душа продовжує жити після смерті. Розкопки могил показали, що вони були поховані повністю одягненими та з особистими речами, які їм знадобляться в тому світі. Ці практики поховання продовжувалися після того, як вони прийняли християнство десь між 6-м і 8-м століттями нашої ери, хоча, звичайно, їхні релігійні практики різко змінилися.
Іван Гудзенко
