Походження та технологія будівництва
Поховальна практика, що лежить в основі катакомб, не була винятково християнською. Вона була також і у єврейських громадах, які мешкали на території Римської імперії та використовували для поховань штучні печери, вирубані в м’яких вулканічних туфах Лаціуму. Римське право категорично забороняло поховання всередині міських стін з міркувань релігійної чистоти, тому всі некрополі, включаючи катакомби, розташовувались вздовж консульських доріг за межами міста.
У II столітті нашої ери християни інтенсифікували цю практику. Віра у фізичне воскресіння тіла робила кремацію, стандартну для язичників, неприйнятною. Однак наземні кладовища були дорогими та обмеженими за площею. Відповіддю стало створення розгалужених багаторівневих підземних лабіринтів, стіни яких були висічені нішами для індивідуальних поховань. Тіла, загорнуті в саван, поміщали в ніші, а потім закривали мармуровою плитою або цеглою і замуровували.
Функція та спростування міфів
Катакомби були виключно місцем поховання (coemeterium — від грец. «кімната для спочинку») та проведення обрядів на честь померлих, особливо мучеників. Могили останніх часто ставали центрами, навколо яких формувалися ділянки для поховання віруючих, які прагнули бути похованими поруч із святими (ad sanctos).
Поширений міф про те, що катакомби служили таємними сховищами для християн під час гонінь, є неможливим з практичної точки зору. Відсутність вентиляції, повна пітьма та наявність тисяч тіл, що розкладаються, робили тривале перебування в них неможливим. Гоніння були періодичними, а не постійними, і громада могла збиратися для богослужінь у приватних будинках.
Занепад та повторне відкриття
Катакомби активно використовувалися приблизно до початку V століття. Двома причинами їх занепаду стали:
- Розграбування Рима готами в 410 році, що порушило функціонування підземних некрополів.
- Легалізація християнства (Міланський едикт, 313 р.) та набуття ним статусу державної релігії (380 р.). Це дозволило будувати наземні базиліки з усипальницями, куди почали переносити мощі святих мучеників з катакомб.
До кінця першого тисячоліття катакомби були майже повністю покинуті та забуті. Їх систематичне наукове дослідження почалося після випадкового відкриття в 1578 році та було продовжено такими археологами, як Антоніо Бозіо (XVI-XVII ст.) та Джованні Баттіста де Россі (XIX ст.), який застосував суворі наукові методи для їх документації.
Іван Гудзенко
