Під час правління Рамзеса II (1279–1213 рр. до н.е.) для священних биків звели грандіозний комплекс катакомб, де кожен саркофаг був ніби монументом живому божеству. Саме тут народилася ідея про «Осіріс-Апіса» — бика, який після смерті стає формою Осіріса, бога воскресіння.
Коли Греція зустріла Єгипет, відбулася культурна алхімія. Греки, оселившись у районі Саккари, сприйняли місцевого Осіріс-Апіса як власного бога — Осорапіса, а за часів Птолемеїв він став відомим як Серапіс. Це був бог-гібрид — водночас єгипетський за змістом і грецький за формою.
Птолемей І Сотер, засновник династії Птолемеїв, зробив Серапіса офіційним богом нового Єгипту. Він доручив архітектору створити величний храм в Александрії — другий Серапеум, який став символом духовного й культурного об’єднання.
Перший Серапеум (у Саккарі) довго залишався загадкою. Його руїни відкрив у 1850 році французький єгиптолог Огюст Марієтт. У підземеллях він знайшов саркофаги 64 биків, а також тисячі артефактів з написами. Ці катакомби показали, наскільки глибоким і розгалуженим був культ життя, смерті й відродження у стародавньому світі.
Розкопки другої частини Серапеуму розпочалися у 1980-х роках. У цьому храмі Серапісові поклонялися за суто грецьким ритуалом аж до 391 р. н. е., коли Серапеум було зруйновано християнським патріархом Теофілом та його послідовниками.
Попри це, культ Серапіса ще тривалий час зберігався в народних віруваннях, а в добу Римської імперії нові Серапеуми зводилися по всій її території.
Іван Гудзенко
