Походження та контекст виникнення хараджу
Поняття хараджу виникло у зв’язку зі змінами в статусі немусульман і нещодавно навернених у іслам на новозавойованих територіях. Корінне населення, що сповідувало юдаїзм, християнство або зороастризм, могло або прийняти іслам, або зберегти свою попередню релігійну ідентичність, за що мало сплачувати спеціальну данину, відому як «джизія». Навернені до ісламу теоретично звільнялися від джизії і ставали на рівні фінансові умови з іншими мусульманами.
Податкова система і земельні володіння
Згідно з ісламським правом, тільки мусульмани могли володіти землею. Це стало стимулом для немусульманських землеробів переходити в іслам, аби зберегти свої земельні угіддя. Прийнявши іслам, вони мали сплачувати податок «ушр», що дорівнював одній десятій частині їхньої продукції. Ушр замінював попередні податки, що накладалися на землю.
Однак, зіткнувшись із фінансовими труднощами, Омейядські халіфи наклали додатковий податок на новонавернених — «харадж». Це означало, що навіть після переходу в іслам землевласники повинні були платити обидва податки, що викликало невдоволення серед новонавернених, які вважали, що це суперечить принципам егалітаризму в ісламі.
Політичні наслідки хараджа
Одним із найвідоміших прикладів невдоволення через харадж стало повстання Абу Мусліма в Хорасані у 747 році. Це повстання спричинило падіння Омейядського халіфату і піднесення Аббасидів. У перші роки правління Аббасидів система збору хараджу поступово вийшла з ужитку, що стало важливим кроком до стабілізації нового халіфату.
Харадж відігравав ключову роль у формуванні податкової політики раннього ісламського світу. Цей податок не лише забезпечував фінансову стабільність держави, але й став джерелом політичних конфліктів та соціальної напруги.
Іван Гудзенко
