Походження та засновник
Ханафітська правова школа бере початок від богослова та правознавця імама Абу Ханіфи (бл. 700–767), який здобув широку відомість у Куфі. Його метод поєднував суворе дотримання Корану та хадисів із застосуванням раціонального мислення. Особливістю його підходу була готовність до логічних висновків у випадках, коли прямі джерела не давали чіткої відповіді. Такий метод називають рай — систематичне міркування, що дозволяло виробляти правові норми у нових ситуаціях.
Учні Абу Ханіфи, насамперед Абу Юсуф (помер 798 року) та Мухаммад аш-Шайбані (749/750–805), суттєво розвинули його ідеї, систематизували їх і поширили серед широкого кола мусульманських спільнот. Вони заклали підвалини для подальшого перетворення школи на домінуючу систему правового мислення.
Історичне значення
З VIII століття ханафітський мазхаб почав відігравати центральну роль у правовій системі мусульманських держав. За правління Аббасидів саме він став офіційною школою, що визначала адміністративне та судове життя халіфату. Згодом ханафітське право отримало найширше застосування в період Османської імперії, де воно стало основою державного управління та юриспруденції.
Успіх ханафітів пояснюється їхньою гнучкістю та здатністю адаптувати правові норми до різних соціальних і культурних умов. Ця школа не обмежувалася буквальним тлумаченням, а прагнула забезпечити практичне застосування норм у мінливих історичних реаліях.
Ханафітська школа поступово стала найчисельнішою серед сунітських напрямів ісламського права. Нині її дотримується значна частина мусульман у Центральній Азії, Індії, Пакистані, Туреччині та країнах, що входили до складу Османської імперії. Вона зберігає провідне значення в мусульманському світі, формуючи основи правової культури та соціальних практик у багатьох державах.
Іван Гудзенко
