Спочатку Разан вивчав буддизм, проте згодом став його критиком і перейшов до неоконфуціанства. У 1604 році він став учнем Фудзівари Сейки, який познайомив його з ідеями Чжу Сі. Завдяки рекомендації вчителя, Хаясі отримав посаду при дворі сьогунату, де з 1607 року виконував роль радника, викладача та дипломата.
Філософські погляди та політичний вплив
Хаясі Разан переосмислив традиційне японське синто через призму неоконфуціанства, створивши теоретичну базу для конфуціанського синто. Його ідеї про лояльність, ієрархічний суспільний лад та консерватизм стали ідеологічною опорою для режиму Токугава. Перший сьогун, Токугава Ієясу, використовував знання Разана для зміцнення влади та контролю над феодалами.
У 1630 році третій сьогун, Ієміцу, подарував Хаясі землю в Едо, де він заснував приватну академію. Згодом ця академія перетворилася на офіційний навчальний заклад під патронатом уряду.
Хаясі Разан не лише сформував ідеологічну основу сьогунату, але й створив наукову школу. Його син, Хаясі Ґахо (Харукацу), продовжив справу батька, очоливши академію та взявши участь у написанні історичних праць. Онук Разана, Хаясі Хоко, отримав титул дайгаку-нокамі (голова державного університету), який успадковувався його нащадками аж до кінця XIX століття.
Після смерті Разана його сини упорядкували збірки його творів:
- «Хаясі Разан бунсю»(Зібрання творів Хаясі Разана, 1918)
- «Разан Сенсей сісю»(Вірші Майстра Разана, 1921)
Хаясі Разан став ключовою фігурою у формуванні ідеології сьогунату Токугава, поєднавши китайське неоконфуціанство з японською традицією.
Іван Гудзенко
