Походження та рання історія
Витоки скликань сягають VII століття, часу архієпископа Теодора Кентерберійського (668–690). Спершу вони слугували інструментом для узгодження внутрішніх справ церкви, але поступово набули ширших функцій, зокрема стали майданчиком для ухвалення рішень із фінансових питань. У середньовіччі духовенство у межах скликань навіть погоджувало оподаткування себе на користь королівської скарбниці, фактично виконуючи функції церковного парламенту.
Реформація та зміна статусу
У період англійської Реформації їхня діяльність зазнала кардинальних змін. Закон про підпорядкування духовенства 1533 року встановив, що скликання не можуть відбуватися без дозволу короля. Наступні 140 років ці органи були залучені до врегулювання церковних змін, пов’язаних із розривом з Римом та формуванням англіканської ідентичності. Вони співпрацювали з монархом і парламентом у виробленні нових норм віровчення та дисципліни.
Після Реставрації Карла II у 1660 році духовенство фактично відмовилося від давнього права самостійно оподатковувати себе. У 1663 році воно востаннє проголосувало за субсидії для короля, після чого цю функцію остаточно перебрав на себе парламент.
Славетна революція 1688 року внесла нові корективи. Скликання почали проявляти незалежність думки, що викликало занепокоєння влади. У 1717 році король Георг I призупинив їхню діяльність, і відтоді до середини XIX століття вони збиралися лише для виконання формальних, позбавлених реального впливу завдань.
Організація та структура
З XV століття скликання поділяються на дві палати. Верхня палата складається з архієпископа та єпископів відповідної провінції, тоді як нижня об’єднує представників нижчого духовенства. Формально скликання збирає архієпископ на підставі наказу монарха. Король або королева можуть звертатися до цих зборів із проханням висловити позицію з певних питань.
Час від часу скликання ухвалювали резолюції, відомі як акти скликання. Вони мали певний авторитет, однак не набували статусу законів і не мали обов’язкової юридичної сили.
XIX–XX століття та сучасність
Відродження інтересу до діяльності скликань відбулося в XIX столітті, коли вони знову почали активно обговорювати церковні питання, зокрема канонічне право. Проте вирішальна реформа відбулася у XX столітті.
Постановою про синодуальний устрій 1969 року більшість їхніх повноважень, включаючи право приймати канони, перейшла до Генерального синоду Англіканської церкви. До його складу входять палата єпископів, палата духовенства та палата мирян. Відтоді роль Кентерберійського та Йоркського скликань зводиться переважно до формальних процедур, тоді як реальне законодавче значення перейшло до нового органу.
Значення в історії церкви
Хоча сьогодні скликання виконують радше символічну функцію, їхнє історичне значення для Англіканської церкви важко переоцінити. Вони стали інституціями, через які церква протягом століть брала участь у державних процесах, формувала внутрішню дисципліну, розробляла канонічне право і водночас пристосовувалася до змін у політичному та соціальному середовищі.
Іван Гудзенко
