Філософська основа вчення Санкх’ї
Санкх’я є дуалістичною системою, яка визнає існування двох вічних начал: пуруші (чистої свідомості) та пракріті (першоматерії). Пуруша — це вічний, незмінний і пасивний споглядач, тоді як пракріті — активна, динамічна субстанція, що породжує усе різноманіття матеріального світу. Їхнє взаємодіяння стає причиною космічної еволюції, з якої виникає свідоме життя, розум, емоції й тілесність.
Сутність кайвальї як визволення
Кайвалья (санскр. kaivalya, буквально «самотність» або «відокремленість») є кінцевою метою філософської практики в Санкх’ї. Це стан, коли пуруша усвідомлює свою абсолютну незалежність від пракріті, осягаючи, що всі тілесні та психічні стани належать не йому, а матеріальній природі.
Кайвалья не є анулюванням буття чи зникненням, а радше досягненням чистого споглядання, коли свідомість повертається до власного незмінного стану. У цьому стані пуруша більше не бере участі у грі матеріальних процесів, не зазнає страждання, не створює нової карми і не повертається до кола народжень.
Шлях до визволення
Досягнення кайвальї можливе лише через пізнання — інтелектуальне та медитативне розуміння природи реальності. Людина має розрізнити, що її справжнє «Я» не тотожне тілу, думкам чи емоціям, а належить до сфери чистої свідомості. Це усвідомлення поступово руйнує зв’язок із пракріті, дозволяючи душі віднайти первісну свободу.
Філософи Санкх’ї підкреслювали, що кайвалья — це не втеча від світу, а пробудження від ілюзії тотожності з ним. Вона не передбачає знищення пракріті, адже матерія залишається існувати, проте пуруша більше не бере участі в її динаміці.
Поняття кайвальї мало значний вплив на подальший розвиток індійської філософії, зокрема на йогу Патанджалі, де термін використовується для позначення найвищого стану свідомості. У ширшому релігійному контексті кайвалья близька до поняття мокші — визволення з кола перероджень, яке розглядається як кінцева мета духовного життя.
Іван Гудзенко
