Походження терміна та раннє значення
Слово карма походить від санскритського карман — «діяння». У найдавнішому спеціалізованому значенні воно не мало етичного забарвлення. У ведичній релігії (1000–700 рр. до н.е.) карма позначала насамперед ритуальні та жертовні дії. З часом брахманська теологія розвинула уявлення про автономність ритуалу, який діяв за власними космічними законами незалежно від волі богів.
Перехід терміна в етичну площину почався в Упанішадах — філософських текстах, що досліджували природу буття. В середині I тисячоліття до н.е. Яджнавалк’я сформулював нову на той час ідею: добрі вчинки формують добру сутність людини, а злі — злу. Цей моральний аспект поступово став переважаючим, особливо під впливом буддизму та джайнізму, які відкинули ритуалізм брахманів і наголосили на особистій етичній відповідальності.
Закон карми та відмінність від авраамічних традицій
У класичних релігіях Індії карма розглядається як безособовий причинний закон, що діє незалежно від божественного втручання. Це різко відрізняє її від юдаїзму, християнства та ісламу, де винагорода чи покарання вважаються результатом волі Бога. У кармічній концепції моральний вчинок невідворотно спричиняє наслідок, і жоден зовнішній суддя не впливає на цей процес.
Така модель є своєрідною нетеїстичною теодицеєю — поясненням існування зла без апеляції до всемогутнього божества.
Механізми дії карми
Відсутність прямого божественного контролю поставила питання: як наслідок може настати через тривалий час після вчинку? Різні школи давали власні відповіді:
- Джайнізм уявляє карму як матеріальну субстанцію, що осідає на душі (джіві) та обтяжує її, утримуючи у коловороті перероджень.
- Ведична ритуалістична традиція розвинула концепцію апурви — прихованого потенціалу, який, подібно до насіння, проростає у віддаленому майбутньому.
- Йога та буддизм пояснюють карму психологічно: вчинки залишають сліди у свідомості (самскари, васани), що формують схильності та визначають майбутні життя.
Усі ці підходи поєднує ідея зв’язку між причиною та наслідком, розділених часом, але неминучих у своєму настанні.
Індивідуальна та колективна карма
Теоретично карма є індивідуальною, але в релігійній практиці поширені уявлення про можливість її передачі. У буддизмі та індуїзмі існує доктрина передачі заслуг, за якою добрі вчинки однієї людини можуть приносити користь іншій. Ритуали для померлих та підношення предкам вважаються діями, що впливають на їхнє посмертне існування. Паломництва та інші благочестиві практики нерідко здійснюють від імені родичів або громади.
Карма формує етичну основу індійських релігій, поєднуючи мораль, космологію та філософію. Вона пояснює нерівність життєвих обставин, надихає на духовний розвиток і встановлює тісний зв’язок між діями та долею. Для мільйонів людей у Південній та Південно-Східній Азії ця доктрина залишається одним із головних орієнтирів духовного життя.
Іван Гудзенко
