Наприкінці травня 1796 року Журдан переправився через Рейн біля Дюссельдорфа і просунувся до Вецлара на річці Лан. Початковий успіх французів створив ілюзію швидкого прориву вглиб німецьких земель. Проте ситуація різко змінилася після того, як австрійське командування очолив ерцгерцог Карл — один із найталановитіших полководців свого часу. Його контратака змусила Журдана відступити назад за Рейн, продемонструвавши слабкість французької координації.
Наступ Моро і стратегічний маневр австрійців
24 червня 1796 року Моро розпочав власний наступ, переправившись через Рейн зі Страсбурга. Його просування виявилося більш успішним, оскільки австрійські сили були частково ослаблені через перекидання військ генерала Вурмзера на італійський театр бойових дій. Це дозволило французам просунутися вглиб Баварії, досягнувши навіть Мюнхена.
Ерцгерцог Карл, усвідомлюючи небезпеку розпорошення своїх сил, ухвалив стратегічно виважене рішення — тимчасово відступити з Пфальцу, щоб зберегти армію та виграти час для перегрупування. Така тактика дозволила йому уникнути оточення і підготуватися до рішучого контрнаступу.
Рішучі битви: Амберг і Вюрцбург
Після повторного переходу через Рейн Журдан знову рушив у наступ і просунувся до Баварії, відтіснивши австрійські сили під командуванням Вартенслебена. Однак цей успіх виявився тимчасовим. 24 серпня 1796 року ерцгерцог Карл завдав французам нищівної поразки в битві під Амбергом. Використовуючи перевагу в концентрації сил і кращу координацію, він зумів розгромити Журдана.
Подальше переслідування французької армії завершилося ще однією поразкою — 3 вересня під Вюрцбургом. Після цього Журдан був змушений відступити спочатку до річки Лан, а згодом і за Рейн. Ці поразки фактично зірвали французький стратегічний план наступу в Німеччині.
Відступ Моро та стабілізація фронту
Паралельно з подіями на півночі, Моро опинився в складному становищі. Хоча він досяг значних територіальних успіхів, його армія ризикувала бути ізольованою в Баварії. Після поразки Журдана ерцгерцог Карл отримав можливість перекинути сили проти Моро.
Попри це, Моро здійснив один із найвідоміших організованих відступів у військовій історії. Він зумів вивести армію до Ельзасу, уникнувши повного розгрому. Взимку 1796–1797 років австрійці закріпилися на лівому березі Рейну, утримуючи ключові позиції в Келі та Юнінге, що дозволило їм контролювати стратегічні переправи.
Навесні 1797 року французьке командування спробувало відновити ініціативу. Генерал Лазар Гош, який замінив Журдана, був близький до того, щоб оточити австрійські сили під командуванням Вернека між річками Лан і Нідда. Проте ці плани не були реалізовані через укладення Леобенського перемир’я, яке фактично завершило бойові дії.
Кампанія в Німеччині 1796–1797 років продемонструвала важливість стратегічної координації та гнучкості командування. Французи, попри початкові успіхи, зазнали поразки через роз’єднаність своїх армій і недооцінку противника. Натомість ерцгерцог Карл показав зразок ефективного маневрування, концентрації сил і використання оперативної ініціативи.
Іван Гудзенко
