Його головна ідея полягала не просто в перемозі над ворогом, а в руйнуванні його стратегічної цілісності — розділенні сил противника та нанесенні ударів по частинах.
Розгром Сардинії та прорив до Ломбардії
На початку кампанії Бонапарт поставив перед собою завдання роз’єднати австрійські та сардинські війська. Цей план швидко приніс результат: після серії боїв сардинці були змушені вийти з війни та підписати перемир’я в Кераско (28 квітня 1796 року), поступившись Савойєю і Ніццою.
Далі французька армія стрімко рушила на схід. Захоплення плацдарму на річці По в районі П’яченци показало обмеженість природних рубежів як оборонного чинника. Австрійці не змогли організувати ефективну оборону.
Битва при Лоді
Битва при Лоді 10 травня 1796 року стала не лише тактичною перемогою, а й символічним моментом. Французькі війська під вогнем форсували міст через річку Адда, змусивши австрійців відступити. Незабаром Мілан був зайнятий.
Хоча з військової точки зору ця битва не була вирішальною, вона мала величезне значення для формування авторитету Бонапарта. Саме після Лоді він почав сприймати себе як полководця, здатного змінити хід історії.
Маневри, що вирішували долю кампанії
Подальші дії французів демонстрували блискуче застосування оперативного мистецтва. Переправа через Мінчо, просування до Мантуї та вторгнення у Папську область розширили театр війни. Водночас Бонапарт забезпечував свої комунікації, зокрема завдяки діям Йоахіма Мюрата в Генуї.
З появою австрійського генерала Вурмсера ситуація різко ускладнилася. Австрійці намагалися деблокувати Мантую, розділивши свої сили. Бонапарт, навпаки, зосередив війська і по черзі розбив супротивника: спочатку під Лонато (3 серпня), а потім під Кастільйоне.
Ці перемоги стали класичним прикладом використання принципу концентрації сил проти роз’єднаного ворога.
Криза і тріумф
Найбільш небезпечний момент кампанії настав восени 1796 року. Французька армія була виснажена, її чисельність скоротилася, а моральний стан погіршився. Австрійці під командуванням Альвінці перейшли у наступ.
Битва при Арколе (листопад 1796 року) стала виснажливою і невизначеною, але зрештою французам вдалося змусити противника відступити. Ще більш вирішальною стала перемога при Ріволі 14 січня 1797 року, де Бонапарт знову використав концентрацію сил і швидкість маневру.
Невдовзі після цього австрійські війська капітулювали під Мантуєю (2 лютого 1797 року), що означало фактичний крах їхньої позиції в Італії.
Політичні наслідки та завершення кампанії
Після військових перемог Бонапарт швидко перейшов до політичної перебудови регіону. Було створено Цизальпінську республіку — державу-сателіт Франції, яка стала інструментом поширення революційних реформ.
Папська область була змушена підписати Толентинський мир (19 лютого 1797 року), поступившись територіями та цінностями. Далі Бонапарт рушив проти австрійців у напрямку Відня. Уже в квітні було підписано перемир’я, а згодом — попередні мирні угоди в Леобені.
Іван Гудзенко
