Камі може бути як доброзичливим, так і небезпечним духом. Його сила не завжди пов’язана з моральною оцінкою — головним є усвідомлення його могутності, яка перевершує людську. Камі вважаються вищими істотами, здатними впливати на події у світі, дарувати благословення або, навпаки, викликати нещастя, якщо до них поставитися без належної поваги.
Камі як сили природи та духи-творці
У синтоїзмі природа розглядається як одухотворена, і кожен її елемент може бути носієм божественного начала. Гори, ріки, дерева, каміння, блискавка, вітер чи море усе це потенційні осередки присутності камі. Одним із центральних божеств є богиня сонця Аматерасу Омікамі, шанована як прародителька імператорського роду та джерело світла для всього живого. Поряд із нею згадуються численні інші духи-творці, які формували світ і підтримують його рівновагу.
Особливе місце займають також славетні предки, які після смерті можуть перетворитися на камі. Віра в те, що душі померлих здатні продовжувати опікуватися своїми нащадками, є важливим елементом японської духовної традиції. Тому камі може бути як божеством космічного масштабу, так і духом конкретного місця чи родового захисника.
Небесні та земні камі
У ранньому синтоїзмі існувало розмежування між небесними (амацукамі) і земними (куніцукамі) божествами. Перші вважалися благороднішими та пов’язаними з небесною сферою, другі із землею, горами, лісами, водами. Таке поділення відображало уявлення про гармонію між небесним порядком і земним світом. Згодом, із розвитком релігії, ця відмінність поступово втратила своє значення. У сучасному синтоїзмі всі камі сприймаються як частина єдиної духовної реальності, де небесне й земне співіснують у взаємозв’язку.
Поклоніння камі та матеріальні символи
Камі проявляються або «проживають» у певних предметах, які служать вмістилищем їхньої сили. Такі предмети називають шинтай. Найпоширенішим прикладом є дзеркало, символ чистоти та відображення істини. У синтоїстських святилищах саме перед такими предметами відбуваються обряди поклоніння. Люди звертаються до камі з молитвами, жертвами та подяками, прагнучи зберегти гармонію між духовним і матеріальним світом.
Культ камі не передбачає суворих догматів чи писаних канонів. Головним є внутрішнє відчуття поваги, вдячності та співжиття з природою. У цьому полягає одна з характерних рис синтоїзму, який наголошує на гармонії людини з довкіллям, а не на підпорядкуванні його своїм потребам.
Іван Гудзенко
