Наполеон Бонапарт
ВСТУП
Принаймні, протягом останніх п’яти століть, християнство безперечно є найбільш поширеним світоглядом. Навіть наразі, попри ріст ісламу, індуїзму та секуляризації, становище даної релігійної течії є домінуючим. Також політичний, моральний та культурний вплив християнства на цивілізації, особливо західні, людства важко переоцінити. Навіть явні противники вчення Христа (навіть Енгельс і Ленін) могли визнавати його переваги, а представники інших релігій намагалися «пристосувати» його фігуру в своїх ученнях. Мало хто із мислителів чи діячів, що жили після засновника християнства, виявили байдужість до його особистості та вчення.
Тема щодо оцінки Ісуса Христа заслуговує окремої фундаментальної серії книг. Але в межах даної розвідки, ми тезисно оглянемо данні погляди в рамках нижчеподаної умовної класифікації. Нижче розглянуті уявлення, як авторитетних вчених і богословів традиційних релігій; так і сект, неіснуючих на сьогодні єресей та маргінальних дослідників. Варто зауважити, що багато світоглядів розрізняють «небесного» Христа та «земного» Ісуса; а також, що можуть визнавати два тезиси одночасно.
І. Іпостась Бога
Теза: Друга іпостась Бога – Бог-Син.
Абсолютна більшість християн, як сучасних, так і історичних, є тринітаріями. Відповідно, тринітаризмом називають християнське вчення про Трійцю. А однією із іпостасей Триєдиного Бога є Бог-Син, який явив себе у земному житті, як Ісус Христос. Одначе, цим твердженням їх єдність і обмежується. Існує ціла богословська дисципліна, як христологія, що займається питанням природи Христа. Кожна христологічна фракція доказує, чи доказувала, своє уявлення про співвідношення божественної та людської природи, наявність божої та людської волі, а також кількість Лиць чи індивідуальностей.
Діофізитство – концепція щодо того, що у Ісуса Христа подвійна природа: і божественна, і людська. Дана точка зору є домінуючою в християнстві: її приймають всі католики, майже всі православні та більшість протестантських конфесій (лютерани, англікани, кальвіністи, баптисти, адвентисти, методисти, більшість п’ятидесятників та інші). Канонічно було оформлено на Четвертому Вселенському соборі (451 р.) в наступному вигляді: Ісус Христос визнається, як ідеальний Бог та ідеальна людина, єдиносущий Отцеві по божественності та єдиносущий людям по людяності, що перебуває втіленні в двох природах незлитно та нероздільно, тобто відмінність двох природ не усувається через їх з’єднання, а зберігається особливість кожної природи в одному Лиці та одній іпостасі Ісуса. Так, як даний собор пройшов у Халкіндоні, то церкви, що підтримали діофізитство є халкідонськими, а ті, що заперечили – нехалкідонськими. Згодом, дана концепція доповнюється на Шостому Вселенському соборі доктриною діофеліства, згідно якої Христос має дві волі.
Одначе, варто зазначати, про нюанси розуміння Святого Духа у діофізитів. Католики стверджують, що Святий Дух сходить від Бога-Отця та Бога-Сина (або «філіокве»), тоді як у православ’ї – Дух Святий сходять лише від Бога-Отця. А от протестантські церкви, що входять в Всесвітню раду церков, не зачіпають питання сходження Духа Святого.
Несторіанство – є різновидом діофізиства, що засновано однойменним богословом у V ст. Є лише історичною концепцією. Христологія несторіанців наступна: в Христа дві природи, дві іпостасі та два Лиця.
Подібними, але не ідентичними вченню Несторія, є доефеські церкви. На сьогодні, до них належать дві церкви: Асирійська церква Сходу та Древня Асирійська церква Сходу. Вони сповідують, що в Христа дві природи, дві іпостасі, але одне Лице та одна воля.
Монофізитсво, або міафізитсво – течія у християнстві, що відстоює єдину, а саме божественну, природу Ісуса Христа. Також, стверджується про наявність лише однієї волі. На даний час, монофізитами є Вірменська апостольська церква, деякі церкви Африки (Коптська, Ефіопська та Еритрейська) та Азії (Сиро-яковітська та Маланкарська сирійська). Вказані церкви, окрім назви нехалкідонські, мають ще одну – дохалкіндонські.
Сарколатри появилися в кінці IV ст. Хоча вони виникли, як розкол серед послідовників Аполінарія [дивитися нижче даний пункт], але мали інші погляди. Вони стверджували, що людське і божественне у Христі злилося в одну сутність, за що отримали другу назву – синузіасти. А, також, що треба поклонятися його тілу, звідси їх третя назва – антрополатри.
Афродокетизм існував у VI—VII ст. Був різновидом міафізиства. Вчення полягало в наступному: божественні і людські якості Христа перемішані настільки, що неможливо розглядати його втілення на землі тільки як людське, чи тільки як божественне.
Евтіхіанство, можна розглядати, як крайню форму монофізитства. Дану концепцію розробив архімандрит Євтіхій (V-VI ст.) і, згідно якої, або людська природа Христа була поглинута божественною, або появилася третя сутність. Після смерті засновника стала лише історичним феноменом.
Монофелізм, або монотелізм, стверджує, що Христос має одну волю, але дві природи. Виник у VII ст., як невдала спроба примирити діафізитів та монофізитів. Є історичною христологічною концепцією, і найпізніше мароніти сповідували його до ХІІ ст.
Аполінаризм є історичною концепцією однойменного єпископа, що жив у IV ст. Стверджував, що в Христа були лише дві людські частини, а саме тіло та душа. Третю частину Ісус, замість людського розуму, складав Божественний Логос. Після його смерті відбувся розкол, і вірні йому послідовники називалися віталінцями.
Орігенізм є концепцією богослова Орігена (ІІ-ІІІ ст.). Він визнавав, що друга іпостась Трійці, Син Божий несе в собі всі атрибути Отця. Але, будучи безтілесним, Отець невидимий і для Сина, але доступний для нього інтелектуально.
Гностичне християнство, або християнізований гностицизм, так чи інакше, заперечують людську природу Ісуса Христа. При цьому деякі напрями стверджують про нематеріальність людської оболонки та життя, включаючи страждання на хресті, Ісуса Христа. Тоді, як інші вірили, шо Христос був розділений на дві різні сутності – Святий Дух (жіноча іпостась Христа), а також Ісус Спаситель.
Історичне вчення – маріаніти, отримали свою назву через те, що у Трійці, замість Духа Святого є Бог-Діва Марія.
Македоніанство (духоборці) – богословське вчення однойменного архієпископа IV ст. Вони відкидали божественність Святого Духа. Останній визнався або творінням, або богоподібним. Їхню концепцію можна назвати, як Двійця, бо в Бога лише дві іпостасі.
ІІ. Окремий Бог
Теза: Окреме божество із запереченням Трійці.
Меншість християн є антитринітаріями, тобто противниками догмату про Трійцю. Одначе, останні також не мають єдності думок про сутність Ісуса Христа.
Так представниками антитринітаризму є мормони. Згідно їх віровчення, Ісус Христос – є лише Сином Божим і його першим творінням. При цьому Син, Отець і Дух Святий є різними індивідуальностями [дивитися вище ілюстрацію мормонів]. Хоч Ісус Христос і є богоподібним, але божественні почесті віддаються лише Отцю.
Мормони є прихильниками тритеїзма – це вчення, що є три бога, а не Трійця. Одним із відомих тритеїстів був філософ Філіпон у VІ ст.
П’ятидесятники-унітаріани (ісусовці) визнають Єдиного Бога, а Отець Небесний, Ісус Христос та Дух Святий є не трьома, а однією особистістю. Особливістю є хрещення лише в ім’я Ісуса Христа (звідси і друга назва).
Більша частина месіанського іудаїзма (юдейохристиянство, іудаїзоване христистиянство) визнають, що Ісус Христос (Ієшуа) є не тільки Месією, що викупив гріхи людства, ай і втіленням Бога в плоті. При цьому вони не визнають догмат про Трійцю.
Внаслідок поєднання християнських і дохристиянських вчень виникає двовір’я (двовірництво), яке визнає Ісуса Христа, так і християнських святих, на рівні із богами, яким покланялися предки.
Індіанське плем’я Центральної Америки – лакандони (лакандонці), визнають бога на ім’я Хесуклітос (Ісус Христос). Але так, як він є божеством іноземців, то йому не поклоняються.
ІІІ. Надприродна сутність
Теза: Надприродне, але не Бог.
Одними із поборників догмату Трійці у IV—VI ст. були аріани. Так однойменний засновник-священник стверджував, що Христос – перше творіння Бога до сотворіння світу. Хоч Ісус не єдиносущий із Отцем, але є богоподібним. Але при цьому Христос не визнався вічною істотою.
Савеліани, що названі в честь однойменного єпископа ІІІ ст., вірили, що Бог абсолютно єдиний, а іпостасі – це насправді лише його проявлення. Допускали, що Бог може проявити себе не тільки як Трійця, ай як і Двійця чи Четвірця, в залежності від волі Бога.
Подібні тріадологічні погляди сповідували маркеліани, що були послідовниками однойменного богослова IV ст. Вони вірили у наступне: Син (Слово, Логос), як і Дух Святий є силами всередині Отця. При цьому до створення світу та після другого пришестя Христа, Бог є єдиною монадою. При земному втіленні Син набуває певної самостійності.
Соціани є історичною версією антитринітаризму (ХVІ-ХVІІ ст.). Згідно їх вчення, Христос був спочатку лише людиною, яка була освячена Богом і його мета полягала в тому, що би показати людству шлях до спасіння. Одначе, після смерті Ісус набуває певних богоподібних рис, і тому заслуговує поклоніння та звершення до нього молитов.
Подібних поглядів до соціанства, дотримуються сучасні христадельфіани. Відповідно до їх вчення, хоча Христос і є Месією, але до свого народження існував лише, як замисел Бога. А на третій день після розп’яття Отець подарував йому безсмертя.
Сучасним відповідником аріанства є Свідки Єгови. Ісус Христос – головне творіння Ієгови, який брав участь при створенні світу. Єговісти порівнюють особу Христа до Архангела Михаїла, але до і після сходження на землю.
Ламаїзм вважає Христа бодхисаттвою. Зокрема, Далай-Лама XIV представляє Ісуса, як істоту із «пробудженою свідомістю», що прийняв рішення присвятити своє життя заради блага людей.
В саєнтології є свої рівні розвитку духовної істоти. Так є Оперуючий Тетан, який більш контролює матерію, енергію, час і простір, ніж піддається їхньому впливу. В саєнтологів Ісус знаходиться нижче даного рівня, але вище, ніж «клір», тобто люди, які досягли оптимального фізичного, емоційного чи психічного життя.
Прихильники езотеричного руху – «Братство Урантії», визнають Ісуса, як одного із багатьох Синів Божих. Христос до земного втілення мав ім’я Михаїл Небадонський.
Частина індуїстів визнають Христа, як аватара – втілення Індуського Божества у земній істоті. Також, вбачають подібність між вченням Ісуса та Крішни.
В’єтнамська синкретична релігія – Као Дай, відносять Ісуса до небесної Ради Великих Духів, яка керує всесвітом під опікою Єдиного Бога.
Вчення Вознесених Владик розглядає Ісуса Христа та Гаутаму Будду, як Вознесених Владик, які хоч були раніше людьми, але наразі володіють всіма сімома властивостями Бога.
Ідеалістична гіпотеза вважає, що Євангелії описують діяння містичної єдності між людьми і Богом, а не описують життя історичної особи Ісуса із Назарету. Найвідоміший представник – І.Ф. Штраус.
Символічна гіпотеза стверджує, що Ісус є відображенням трансцендентальної реальності, яка міститься в підсвідомості людей, та заперечують його, як історичну особу. Прихильники даної точки зору: В.Б. Сміт, П. Єнсен та А. Немоєвський.
Існує магічна концепція, що Ісус – особа, що володіє магічними характеристиками: маг чи магічна істота. Як докази наводяться містичні здібності Христа, як лікування безнадійно хворих (чаклунство), вигнання демонів (демонологія), повернення мертвих до життя (некромантія) чи власне воскресіння (йогін). А в підтвердження, що Ісус – вампір, наводяться слова сказані на Таємній Вечері: «Хто їсть Моє тіло і п’є Мою кров, той має вічне життя…» (Івана 6:54) – перетворення людей на вампірів.
Прихильники езотерики можуть визнати Христа за егрегора – нефізичну сутність, групове біополе, що створене свідомістю людей, в даному випадку християнами.
ІV. Божий Пророк
Теза: Пророк, який посланий Богом.
Згідно вчення гностика (докетизм) Керінфа (І ст.) є дві особистості. З однієї сторони: «земний» Ісус, який був лише людиною до хрещення, та під час розп’яття, а після цього воскрес. А із іншого боку: «небесний» Христос, який зійшов на «земного» Ісуса, що би проповідувати про Отця.
Фотініани були послідовниками однойменного єпископа ІV ст. Згідно їх вірування, Ісус – лише людина, хоч і зачата Святим Духом, що одухотворена Словом Божим.
Більшість унітаріан (ліберальні антитринітарії) сповідує Христа, як пророка, безгрішну людину та приклад для наслідування людству. Із цього випливає, що йому не треба молитися, як Богу.
Меншість месіанського іудаїзму [дивитися пункт ІІ] визнають, що Ісус Христос (Ієшуа) є лише Іскупителем та Месією.
Майже всі мусульмани визнають Ісуса (Іса), як великого пророка і другого після Муххамеда, його непорочне зачаття, і що був створений Аллахом та вознесений Творцем на небо. Є підстави говорити про Ісу, як про напів-ангела. В Корані Іса має наступні титули: саліх (праведник), каліма (слово) Аллаха, каул аль-хакк (промова істини) та аль-масих (месія). Подібні уявлення має хрислам – нігерійська синкретична група.
Винятком із ісламу є напрям Ахмадії. Згідно їх вчення, Ісус розп’яття пережив і згодом мандрував по Індії, де жив як пророк, і помер, під ім’ям Юз Асаф.
Пост-ісламська група, як друзи, визнають Ісуса, як Найбільшого Імама, космічним принципом (Хадд) та втіленням Найвищого Розуму (Акл) на землі. Одна із ключових осіб серед друзів – Хамза ібн Алі – вважається реінкарнацією Христа. Одначе, перший вважається істинним Месією, а Ісус зійшов із істинного шляху (месія Ісус «син Йосипа та Марії»), але був врятований Хамза ібн Алі для підготовки людства до його релігії.
Негритянська релігійна секта – «Нація Ісламу», розглядає Христа лише, як одного із пророків божих, але при цьому підкреслюється, що він був негром.
Прихильники бахаїзму шанують Ісуса, як одного із головних пророків Бога.
Частина прихильників індуїзму розглядає Ісуса, як садху – святим, наставником і йогіном (йогом). Можна зустріти версію, що він мандрував по Індії перед тим, як проповідувати в Палестині. Індійський гуру – Парамахнса Йогананда – стверджував, що Христос є реінкарнацією біблійного пророка Єлисея.
Частина руху Нью-Ейдж визнають Господа Ісуса, як духовного реформатора. При цьому вони вірять, що Христос займав тіло Ісуса, після кількох перевтілень. Така позиція була навіяна теософією, яка є одним із джерел Нью-Ейджу.
Рух «Релігійна Наука» (RS/SOM) сповідують Ісуса, як вчителя «науки розуму», що дано людству від пантеїстичного Бога (Безмежний Розум, Дух).
Частина даосистів може розглядати Христа, як одного із проповідників Дао на землі. Так вислів Ісуса: «Я – дорога, і правда, і життя…» (Іванна 14:6), може ототожнюватися із Дао, що має в українській мові найближчий відповідник, як Шлях.
Згідно із новітнім релігійним рухом – Християнська Наука, концепція Христа слугує, щоб позначити присутність Божу, що притаманна кожній людині, але в повноті була реалізована тільки в Ісусові. Ісус – людина, Христос – ідеальна істина. Відповідно, Ісус Христос – це той, хто більше за всіх інших людей явив Христа.
Чорношкіра «Ізраїлітська церква Господа в Ісусі Христі» визнає Ісус (Яхаваші), Сином Божим та Месією, але заперечують Трійцю. Особливістю є приналежність до «чорних євреїв» – груп афроамериканців, що вважають себе євреями, а також вірять, що темношкірі або «кольорові» є справжніми нащадками біблійних євреїв.
Російська синкретична секта «Космічні комуністи» сходяться у думці, що Ісус, як і Ленін, є одними із «Раті Божої». А себе вважають реінкарнаціями Христа, християнських святих чи комуністичних діячів.
Церква Уніфікації (муніти) називає Христа Другим Адамом. Згідно вчення Сен М’ян Муна, Ісус мав продовжити рід, але не справився із божественною місією. Його справу на разі виконує Третій Адам – засновник церкви, разом із своєю дружиною.
Частина неоязичників можуть ставитися до Ісуса, як до пророка єврейського Бога.
-
V. Уфологічний посланець
Теза: Інопланетянин, що має місію.
Уфологічні вчення (нло-культи) вірять, що Ісус – інопланетного походження. А «непорочне зачаття» Діви Марії – це не надприродне чудо, а лише штучне запліднення здійснене позаземною цивілізацією. І всі «надприродні» здібності Христа – вияв нормальних здібностей інопланетян. А його воскресіння – лише його реанімація інопланетянами. Так, зокрема, вважають представники «Міжнародної асоціації робітників світла» і вказують «видову» приналежність Христа – плеядеанець.
У атеїстичному уфо-культі – реалізмі, Ісус, як і решта релігійних діячів, розуміються, як пророки, що послані позаземною расою Елохім.
Уфо-група «Вселенські Люди» вірять у духовних істот вищої свідомості, що заберуть їх на космічному кораблі в інший вимір, одним із яких є Христос.
Товариство Аетеріус (Ефірійське товариство) розглядає Ісуса та інших релігійних діячів, як космічних майстрів, або просвітлених інопланетян.
VІ. Авторитетний філософ
Теза: Філософ-авторитет без надлюдської характеристики.
Учитель Дзену – Геса (XIV ст.) після того, як ознайомився із євангелічними цитати Христа, підмітив, що Ісус був близьким до буддизму і просвітлення людиною.
Частина конфуціанців звертають увагу на подібність їхньої релігії із християнством. Зокрема, вислів Христа: «І як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними» (Луки 6:31)», є аналогічним до вислову Конфуція: «Чого ти не бажаєш собі, не роби іншому».
Деякі іудаїсти та євреї вбачають у Христі революційного діяча, що боровся мирним способом із Римом. Але пізніше християни зробили воскресіння із його героїчного терпіння і смерті, а його самого возвели у ранг бога.
На противагу цій версії, є те що послідовники Христа, викрали його тіло із гробниці та зробили містифікацію його воскресіння. Така версія згадується вже у Новому Завіті (Матвія 28:11-15).
Серед прихильників етичного вчення Христа, але із запереченням догматів апостола Павла – ісуїзму, є противники надприродного походження Ісуса. Один із видних діячів теології «смерті Бога» – Томас Альтізер, визнавав фактичну смерть Бога і його погляди можна, охарактеризувати як християнський пандеїзм, або трансформація Бога-особистості у безлику природу. Представник християнського деїзму – американський президент Томас Джеферсон, намагався видалити надприродні згадки із Нового Заповіту, внаслідок чого створив «Біблію Джеферсона». Послідовники християнського атеїзму (атеїсти, що приймають деякі аспекти християнства) та християнського агностицизму (аналогічно) сприймають Ісуса, як прогресивного рабина чи релігійного проповідника. Зокрема, представники нереалістичного християнства (нереалізм) визнають Христа, як морального авторитета, дотримуються церковного життя, але, так чи інакше, не вірять у існування Бога.
Ряд відомих світських атеїстів та агностиків визнавали/визнають силу морального вчення Ісуса. Серед них: письменник-гуманіст Курт Воннегут та письменник-журналіст Дуглас Мюррей. Подібних поглядів дотримувався американский популяризатор науки та астроном Карл Саган.
Апокаліптична гіпотеза визнає Христа, як проповідника, що готував євреїв до кінця світу. Концепція описана в книзі Альберта Швейцера «Історія вивчення життя Ісуса».
Малопоширеною є концепція, що розглядає Ісуса, як філософа, що дотримувався давньогрецької філософії. Дослідники Бартон Мак та Д.Д. Кроссан розглядають Христа, як прихильника кінізму. Також, є спроби порівняти вчення Ісуса із філософією стоїків.
В Китаї існує маргінальна думка, що Ісус та китайський пророк Ін Лі, що жив приблизно за п’ятсот років до нашої ери, – одна і та сама особа. [Не ототожнювати із подібною думкою із пункту ІХ].
«Німецькі християни» були спробою нацистів підкорити собі християнство в Третьому Рейху. Згідно, так званого, «арійського християнства» Ісус був не євреєм, а арійцем. Є версія, що у 1936 році пастор «німецьких християн» Отто Лангман у своїй проповіді вказав, що місце Ісуса у Вальхаллі, як і іншим героям, що пролили кров за життя німецького народу.
VІІ. Самозваний «пророк»
Теза: Лжепророк.
Деякі дослідники у іудаїзмі Ісуса ідентифікують, як проповідника Ієшуа, що згадується у нецензурованій версії Талмуду. Цитата: «Він видавав себе за посланця Божого, який з’явився, щоб роз’яснити неясності в Торі, стверджуючи, що він Машиах, обіцяний нам всіма пророками. Його тлумачення Тори, в повній відповідності з його задумом, вело до скасування її та всіх її заповідей, і допускало порушення всіх її застережень. Мудреці наші, благословенна їх пам’ять, розгадали його задум перш, ніж він досяг широкої популярності в народі, та зробили йому так, як він того заслуговував». Можуть визнавати містифікацію воскресіння зі сторони учнів Ісуса.
Гностична сучасна релігія – мандеїзм, розглядають Христа, як лжепророка помилкового бога (Адонай) Старого Завіту.
Діячі Античності могли розглядати Христа лише, як засновника злочинної, соціально-небезпечної секти. Серед них: Пліній Молодший, Лукіан, Публій Корнелій Тацит і Цельс.
В селі Синго (Японія, префектура Аоморі) є «Могила Христа». Згідно місцевої легенди, Ісус вивчав в Японії теологію та після цього проповідував в Палестині. Його вчення євреї не прийняли та мало не розіп’яли. Але згодом Ісус втік та оселився в згаданому японському селі, взяв ім’я Торай Таро Дайтенку та завів сім’ю.
Згідно вчення секти «Біле Братство», Христос є слугою Верховної Божественної Особистості, а наразі він має втілення у Марії Девіс Христос. Варто зазначити, що протягом ХVІІІ-ХХІ ст. ряд людей назначали самі себе Ісусом Христом. Всі вони є Лже-Христами.
Для багатьох віруючих інших релігій Ісус Христос не має жодного релігійного значення, або і взагалі ігнорується.
VІІІ. Безумець
Теза: Божевільний проповідник.
Психологи та психіатри Георг Ломер, Вільям Гірш, Жорж Бергер, Шарль Біне-Сангле, Владислав Вітвіцький, Ю.В. Мінц, Радж Персо, Вільям Сарґант та Ентоні Стор стверджують, що Ісус страждав від релігійних марень і параної. Багато письменників, у тому числі Фрідріх Ніцше (що іронічно), Лемюель К. Вашберн, Оскар Паніцца і Девід Штраус, виявляли сумнів, щодо розсудливості Ісуса, стверджуючи про його божевілля через віру, що він був месією або Богом. Антон Лавей – засновник нетеїстичного сатанізму, вважав альтруїзм Христа неадекватністю.
Також, можна відзначити, що великий масив релігійно-сатиричних творів мистецтва глузують із Христа, як із божевільного проповідника.
ІХ. Відображення реальних людей
Теза: Легенда із реальним прообразом.
На початку нашої ери на території сучасного Ізраїлю діяло багато проповідників. Тому існує малопоширена думка, що Христос – це сукупний образ таких релігійних діячів, їхня міфологізація.
Історик по семітським народам – А. Дупонт-Зоммер стверджував, що євангельский Ісус із Назарету є лише дублікатом Учителя Справедливості – проповідника есеїв, або іудейська секта І ст., із Кумрану. Одначе, наразі більшість вчених не розділяє такого порівняння.
Серед войовничих атеїстів в СРСР, у пост-сталінську епоху, були спроби визначити реальних прототипів Ісуса Христа, зокрема розглядалися проповідники-есеї.
Серед китайців присутня маргінальна думка, що Ісус – це відображення китайського пророка Ін Лі, що жив приблизно за п’ятсот років до Христа.
Х. Міфотворчість
Теза: Лише міф.
Синкретична гіпотеза твердить, що Ісус – не історична постать, а міф, аналогічний до божеств релігій античності. Найважливішим представником є А. Древс. Автор концепції «бога, що вмирає та воскресає» – Д.Д. Фрейзер, мав на увазі, що Ісус був «вмираючим і воскресаючим богом», нібито типового близькосхідного різновиду.
Соціальна гіпотеза знаходить обґрунтування в марксизмі і твердить, що виникнення релігії, в тому числі і християнської, обумовлюється не існуванням індивідуального Творця, а економічно-соціальною базою. Прикладом може служити праця Карла Каутського «Походження християнства» (1908). В часи правління Леніна і Сталіна в СРСР була єдиною офіційною версією.
Міфічність Христа визнавали ряд відомих атеїстів. Серед них: французькі філософ-просвітитель Поль Анрі Гольбах та письменник Лео Таксіль, а також англійський математик і логік Бертран Рассел. Сучасними представниками є ідеолог «нового атеїзму» Річард Докінз (але визнає «моральний авторитет»), релігієзнавець Роберт Прайс та фізик Віктор Стенджер. На даний час «міфологічна школа» є маргінальною, адже сучасна наука більш схиляється, що така історична постать існувала (історична школа).
Складний погляд на природу Христа у антропософії. З однієї сторони вони не визнають історичність Ісуса. Але, одначе, розглядають Христа, як певний вияв людської психіки чи здібність. Згідно антропософістів, є два аспекти розуму: по-перше – це мрійливість, уява, нічим не обґрунтоване витання в хмарах; по-друге – холодна сконцентрованість на видимому, матеріальному. Два цих аспектів самі по-собі є руйнівними, але Христос їх приводить до гармонії, що здатна принести справді корисний результат.
***
Поза наведеною класифікацією, можна вказати і на інші описи Христа.
Національність. Більшість дослідників погоджуються, що Ісус мав семітське коріння: або він був євреєм, або мав євреїв в роду. Тому, ймовірно, що Христос був смаглявим, а тому європеоїдний блідолиций образ – це лише мистецька фантазія. Але варто зазначити, що існують маргінальні гіпотези, щодо етнічного походження Ісуса: нордична, арійська, китайська, корейська, негроїдна, індійська, українська, польська, російська і т.д.
Особисте життя. Згідно Нового Завіту, Христос ніде не згадується, як одружений, а тим більше, що мав дітей. Одначе, в гностичних (апокрифічних) євангеліях знаходимо версію, що він мав за дружину Марію Магдалену. Той же Новий Завіт представляє Ісуса підкреслено асексуальним. В сучасну епоху толерантності, є маргінальні думки, що він був нетрадиційної орієнтації, як заявив англійський співак Елтон Джон.
Країна діяльності. Не викликає сумнів, що Ісус проповідував на території Палестини. Одначе, є точки зору, які розширяють географію життя Христа. Вище згадувалися про проповіді Ісуса по Індії та життя в Японії. Також, серед інших гіпотетичних країн можна вказати, що Христос, після воскресіння, являвся на території, що сьогодні є США.
P.S.
Є ряд сучасних груп які, щонайменше, специфічно трактують вчення Христа. Так християни є серед агресивних ідей, як неофашизм, «Ку-клукс-клан» чи «русській мірь». Є виконавці, які поєднують християнську тематику із екстремальною (агресивною) рок-музикою; або ж із танцювальною електронною музикою (християнський «клубняк») чи «блатним» шансоном. Маргінальні групи вбачають у вченні Христа щось, що могло обґрунтувати гей-богослів’я, секс-шоп для християн (Марк Ангенент) чи теологію «Смерті Бога»; або ж проводити богослужіння голяка (християнський нудизм), в барі (християнські паби) чи, як метал-концерт (Церква Хеві Метала).
Але буде несправедливо не вказати і на недоліки традиційних християн. Більшість церков, хто називає себе послідовниками Христа, ігнорують його підкреслену аполітичність та відокремленість від світу (Іванна 15:19). Католицизм і православ’я справедливо треба звинувачувати в «протягнені» в християнство обрядів, символів, свят та навіть ідей із дохристиянських вірувань; а також збереження пережитків Середньовіччя. Тоді, як більшість протестантів, необхідно критикувати за пристосуванство до цінностей капіталізму, схильність до надмірної емоційності та безкінечні розколи. Але в багатьох ксьондзів, попів, та пасторів є спільне: це ігнорування слів Христа про багатство (Марка 10:25). І саме, найголовніше: як із абсолютного пацифізму Христа (Матвія 5:43-44) взагалі якось вивели не тільки освячення, ай і участь у насильстві!?
А для вас, особисто, хто такий Ісус Христос?
Зібрав матеріал
Дмитрук Андрій
