Саме слово «Коран» походить від арабського кіраа («читання в голос, на пам’ять»). Він складається 114 сур (розділів) та має 6600 аятів (віршів). Хронологічно ж виділяють дві сури – мекканську та мединську. У першій основна увага приділяється доктринам пророцтва, есхатології, духовності, а також етичним проблемам. Важливим постулатом змісту Корану є доктрина Єдинобожжя (Таухід).
Мединські ж сури містять соціальні, економічні питання, проблему права, сімейних відносин, розповідають про стародавніх пророків і так далі. Коран був посланий не тільки арабам, але й останньому людству. Мусульмани вважають, що Коран містить у собі новий закон Бога, який значно відрізняється від попередніх Законів, він служить засобом відрізнення істини, яка міститься в попередніх Писаннях, від багато численних спотворень, правок, додавань.
Мусульмани вважають, що іудеї та християни спотворили Одкровення, ніби Бог дав пророкам змінений текст, при цьому вводячи різновид брехні. Сам Коран був зібраний в єдину книгу вже після смерті пророка Мухамеда. Перший халіф Абу Бакр, після смерті Мухамеда прикликав найкращих знавців Корану та надав доручення Зейду ібн Сабіту(особистому писару при Мухамеді) створити комісію по складанню всіх записів. Комісією знавців Корану було зібрано всі різні записи, які були виконані на кістках, камені, шкірі та пальмовому листі.
Це все заново переглядалося послідовниками і записане на окремих листах, що склало перший екземпляр Корану. За наказом третього халіфа Османа ібн Аффана це зібране писання при Абу Бакрі було зроблено в шести екземплярах та розіслано в різні області халіфату.
Хронологія складання Корану:
1) 610 р. – перше одкровення Корану пророку Мухамеду в ніч наперед визначення(Сура 96, аят 1 «Згусток»);
2) 613 р. – Сура 74 «Той, що завернувся»;
3) 631 р. – одкровення останніх сур Корану 9 –ї та 5 – ї;
4) 651 р. – кодифікація Зейда ібн Сабіта – секретаря пророка. Коран був розділений на 114 сур. Хоча порядок сур не є хронологічним і по величині як інші це вважають;
5) 656 р. – Зейд остаточно кодифікує Коран.
В редакції Усмана вживається таке слово «таліф», що означає – складання. Саме в такому значенні воно використовується і в Корані, точніше означає послідовність розташування аятів у сурах. Забороняється читати аяти в іншій послідовності, крім тієї, яка була вказана самим пророком. Така заборона була викликана тим, що деякі поети та розповідачі часто читали свої твори, дозволяючи собі багато чого, таке ж саме правило вони бажали перенести на Коран.
Потім комісією по поширенню екземплярів Корану був запропонований порядок читання священної книги вже після смерті Усмана. Таким чином, в намазі, при навчанні дозволяється читати Коран у будь – якій послідовності сур. У запропонованому списку Корану Убайя ібн Кааба сури розташовані одним чином, в списку Усмана та інших списках – іншим. Тому загально визнано, що порядок сур можна тільки визначати іджтихадом (особистими дослідженнями науковців).
Повний список Корану погодився зібрати Зейд ібн Сабіт. В організації самої ж справи йому допомагав Умар ібн Хаттаб. Абу Бакр поставив перед Зейдом умову, щоби той не покладався на свою пам’ять, але мав два писемні свідчення точності кожного із аятів, щоби їх відібрати для кінцевого списку.
Про початок своєї праці над зібранням Корану Абу Бакр оголосив усій Медині, вимагаючи від місцевих жителів, щоб вони принесли письмові фрагменти Корану, які мають до Зейда. Поступання письмових фрагментів контролював Умар, при цьому добре знав, які з цих фрагментів перевірялися пророком, а які – ні. Науковці ж вважають ці два принесених фрагменти письмовим свідченням.
Історія Корану не зводиться до його зібрання Зейдом в єдину книгу, тому що багато мусульман знало Коран від початку аж до кінця на пам’ять, а ще більша кількість – тільки по частинам. Його постійно читали в намазі та молитвах. Комісія Зейда написала всього лише п’ять екземплярів Корану. Які були надіслані в Мекку, Медину, Басру, Куфу та Дамаск. І цей Коран став тим, що у справжній час знаходиться в людей у всьому ісламському світі.
Такі знавці Сходу як Лублува, Муір, а також сучасний німецький науковець та знавець Сходу – Руді Парет стверджує, що у них немає ніякої основи та жодного сумніву, щодо аятів, які знаходяться в Корані, який би не був посланий пророку Мухамеду (Мир йому та благословення!).
До хіджри Коран читався на діалекті племені курейшитів. Після хіджри іслам прийняли і інші арабські племена, а тому пророк Мухамед попросив у Аллаха, через ангела Джебраеля дати їм можливість читати Коран на їхніх діалектах. Цей дозвіл він отримував раз за разом до семи разів. В часи Усмана Коран повернувся до своєї початкової форми курейшитського діалекту
Стрикалюк Богдан
