Однією з найбільш суперечливих вимог Амманна було дотримання принципу «shunning» (уникання), що передбачало повне ігнорування відлучених членів церкви не тільки у релігійному, але й у соціальному житті. Цей принцип став ключовою причиною розколу між амішами та іншими менонітськими групами. Амманн також наполягав на суворому дотриманні простоти в одязі, забороні підстригання бороди та запровадженні омовіння ніг у богослужіннях, слідуючи прикладу Ісуса Христа.
Хоча Амманн прагнув примирення зі своїми менонітськими колегами, його непримиримість у питаннях віри та практик перешкоджала будь-яким спробам відновити єдність. В результаті, групи, які підтримували Амманна, сформували окрему релігійну спільноту, яка стала відомою як аміші.
Еміграція до Північної Америки
Через релігійні переслідування в Європі та бажання знайти місце для збереження своєї культури та релігії, аміші почали емігрувати до Північної Америки на початку XVIII століття. Перші групи оселилися в східній Пенсильванії, де клімат і землі були сприятливими для ведення сільського господарства, яке залишилося основним джерелом існування для більшості амішів. До кінця XVIII століття Пенсильванія стала домівкою для великої спільноти амішів, які прагнули зберегти свою віру та культурну ідентичність.
Упродовж XIX століття напруженість між амішами, які були відкриті до соціальних змін і технологічних нововведень, і тими, хто залишався відданим традиціям, призвела до подальших розколів. До середини XIX століття ці розбіжності стали настільки значними, що аміші поділилися на дві основні групи: «новий порядок», які були більш ліберальними і приймали зміни, та «старий порядок», які залишилися вірними стародавнім традиціям.
Аміші Старого Порядку
Аміші Старого Порядку залишилися найбільш консервативною групою, яка зберегла багато з тих практик, що були встановлені ще в Європі. На початку XXI століття кількість амішів Старого Порядку сягала близько 250 000 осіб. Вони мешкали в понад 200 поселеннях у США та Канаді, з найбільшими концентраціями в Пенсильванії, Огайо та Індіані.
Громади амішів Старого Порядку поділені на церковні округи, кожен з яких є автономною конгрегацією з приблизно 75 охрещеними членами. Особливістю їхнього церковного устрою є відсутність централізованого керівництва чи генеральних конференцій. Церковні служби проводяться в будинках членів громади, а не в окремих церковних будівлях, що сприяє збереженню тісного соціального зв’язку між членами громади.
Кожен церковний округ має власного єпископа, від двох до чотирьох проповідників та одного старійшину. Таке самоврядування забезпечує високу ступінь незалежності кожної громади, хоча всі вони дотримуються основних принципів віри та практик, встановлених ще Якобом Амманном.
Сучасний стан
Аміші відомі своєю відмовою від більшості сучасних технологій і прихильністю до простоти життя. Вони не використовують електрику, автомобілі, телефони і телевізори, вважаючи, що це може відвернути їх від головного—духовного життя та спілкування з Богом.
В останні десятиліття аміші привернули значну увагу як дослідників, так і медіа, через свою унікальну здатність зберігати традиції в умовах глобалізації. Їхня культура і спосіб життя залишаються в центрі уваги, оскільки вони продовжують дотримуватися принципів, встановлених понад три століття тому, не зважаючи на всі виклики сучасного світу.
Іван Гудзенко
