Спіритизм, як філософсько-релігійний рух, виник у середині XIX століття, поєднуючи в собі елементи науки, релігії та містики. Його основоположником вважається французький педагог і дослідник надприродного Аллан Кардек, чиї праці заклали теоретичні основи цього вчення. Проте корені спіритизму сягають глибше — до спіритуалістичних практик, які набули популярності в Європі та Америці завдяки медіумам і сеансам зв’язку з потойбічним світом.
Виникнення та розвиток спіритизму
Поява спіритизму як структурованої доктрини пов’язана з ім’ям Аллана Кардека (справжнє ім’я — Іполит Леон Денізар Рівейль). Народившись у Ліоні у 1804 році, він отримав освіту в Швейцарії, після чого повернувся до Франції, де займався педагогікою. Проте його справжнім покликанням стало вивчення надприродних явищ, зокрема спілкування з духами померлих.
У 1850-х роках Європу охопила мода на «вертячі столи» — сеанси, під час які учасники намагалися отримати послання від потойбічного світу. Кардек, зацікавившись цим феноменом, почав систематизувати отримані дані, проводячи численні експерименти з медіумами. Результатом його досліджень стала «Книга духів» (1857), яка вважається основним текстом спіритизму. У ній він сформулював ключові принципи вчення, такі як реінкарнація, еволюція душі та взаємодія між матеріальним і духовним світами.
Вплив спіритуалізму та розходження з ним
Хоча спіритизм виник на хвилі популярності спіритуалізму, він швидко перетворився на окрему доктрину. На відміну від спіритуалістів, які часто обмежувалися експериментами з медіумізмом, Кардек надав своєму вченню філософську та наукову основу. Він заперечував віру в випадковість спілкування з духами, натомість стверджуючи, що цей процес підпорядковується певним законам.
Однією з ключових відмінностей між спіритизмом і спіритуалізмом стало ставлення до реінкарнації. Кардек вважав її невід’ємною частиною духовної еволюції, тоді як багато спіритуалістів відкидали цю ідею. Крім того, спіритизм дистанціювався від комерційних медіумів, акцентуючи увагу на етичних та освітніх аспектах руху.
Поширення спіритизму у світі
Після смерті Кардека у 1869 році його ідеї продовжили поширюватися Європою завдяки послідовникам, таким як Леон Дені. Однак Перша світова війна та розвиток психології (зокрема, теорії Зигмунда Фрейда) призвели до занепаду інтересу до спіритизму на континенті.
Проте в Латинській Америці, особливо в Бразилії, спіритизм знайшов родючий ґрунт. Незважаючи на офіційні заборони, він став частиною місцевої культури, змішавшись з афро-бразильськими традиціями та католицизмом. У XX столітті рух набув нового імпульсу завдяки таким харизматичним фігурам, як Чіко Ксав’єр — медіум, чиї книги та цілющі сеанси привернули мільйони послідовників.
У США спіритизм закріпився лише в другій половині XX століття, коли іммігранти з Латинської Америки заснували перші спіритичні центри. Сьогодні Федерація спіритистів США об’єднує тисячі віруючих, що свідчить про глобальний характер цього руху.
З моменту свого виникнення спіритизм стикався з опором з боку наукового та релігійного співтовариств. Католицька церква офіційно засудила його як «некромантію», а науковці скептично ставилися до медіумічних явищ, вважаючи їх ментальними ілюзіями чи шахрайством. Проте, незважаючи на критику, спіритизм продовжує існувати, адаптуючись до сучасних реалій.
Іван Гудзенко
