Подальший розвиток християнства в регіоні пов’язаний з діяльністю ірландських місіонерів, найвідомішим серед яких був святий Колумба. У 563 році він заснував монастир на острові Іона, який став важливим центром релігійного життя та освіти для Шотландії та північної Англії.
До кінця XII століття шотландська церква почала набувати більш структурованої форми. У 1192 році її оголосили «особливою дочкою» римського престолу, що означало її підпорядкування виключно Папі Римському. Це забезпечило їй певну автономію від англійської церкви, яка була підпорядкована Кентерберійському архієпископу. Цей період в історії шотландської церкви супроводжувався значним розвитком її структури: у 1472 році Сент-Ендрюс став архієпископською кафедрою, а у 1492 році — Глазго.
Реформація в Шотландії
Справжні зміни в релігійному житті Шотландії розпочалися в XVI столітті під впливом Реформації. Шотландські реформатори спочатку зазнали впливу лютеранства, яке поширилося на півночі Європи, проте згодом ключову роль у формуванні шотландського протестантизму почали відігравати швейцарські реформатори, зокрема Жан Кальвін.
Великий вплив на Реформацію в Шотландії мав Джон Нокс, учень Кальвіна. Він повернувся до Шотландії після тривалого перебування в Женеві та став одним із найважливіших лідерів місцевого релігійного руху. У своїх працях, таких як «Шотландське сповідання» (1560) та «Книга загального порядку», Нокс заклав основи шотландської Реформації та пресвітеріанства. У цих документах чітко проявлявся кальвіністський вплив, який формував богослужбову практику та організаційну структуру церкви.
Парламент Реформації 1560 року
У серпні 1560 року шотландський парламент офіційно проголосив розрив з Римською церквою. Було ухвалено рішення про скасування влади Папи Римського в Шотландії, прийнято шотландське віросповідання та заборонено відправлення меси. Це ознаменувало офіційний перехід Шотландії до протестантизму та початок домінування пресвітеріанської форми церковного управління.
Проте після розриву з Римом понад століття велася боротьба за те, чи буде церква єпископською чи пресвітеріанською. Карл I, король Шотландії та Англії, був прихильником єпископської системи церковного управління і намагався її встановити. Однак більшість шотландців відстоювали пресвітеріанську модель, згідно з якою церква управляється через виборні старійшини та ради.
Ця боротьба досягла кульмінації під час громадянських воєн XVII століття, коли шотландські ковенантери (прихильники пресвітеріанства) виступили проти королівської влади, що прагнула відновити єпископат. Урешті-решт, коли на трон Англії в 1689 році зійшли Вільгельм III та Марія II, пресвітеріанство було офіційно встановлено в Шотландії.
На початку XVIII століття в церкві Шотландії почали виникати внутрішні конфлікти між двома групами: поміркованими та євангелістами. Помірковані, які переважно належали до професійних кіл, віддавали перевагу раціональному підходу до богослов’я та управління церквою. Євангелісти, навпаки, трималися традиційного кальвінізму, відданого Вестмінстерському віросповіданню. Ця напруга особливо загострилася після 1712 року, коли британський парламент відновив патронат — право землевласників призначати священнослужителів, що ще більше підкорило церкву Шотландії поміркованим.
У першій половині XIX століття напруження між поміркованими та євангелістами досягло свого піку. У 1843 році велика частина євангелістів, очолювана Томасом Чалмерсом, залишила церкву Шотландії та заснувала Вільну церкву Шотландії. Вона швидко здобула популярність серед населення, оскільки виступала проти патронату та відстоювала демократичне управління церквою. Більшість місіонерів та провідних богословів Церкви Шотландії приєдналися до нової релігійної спільноти.
Після розколу церква Шотландії почала поступово відновлювати внутрішню гармонію. У 1874 році патронат було скасовано, що відкрило шлях для демократичного обрання пасторів. Церква також почала налагоджувати тісніші стосунки з Вільною церквою, і після кількох років переговорів обидві конфесії об’єдналися в 1929 році під старою назвою церква Шотландії.
Сучасна роль церкви Шотландії
У 1921 році держава офіційно розірвала свої стосунки з церквою Шотландії, залишивши її національною, але не державною церквою. Церква продовжує брати активну участь у місіонерській та благодійній діяльності як у самій Шотландії, так і за кордоном. Вона також відіграє важливу роль у протестантському екуменічному русі, хоча спроби об’єднатися з Англіканською церквою в 1959 і 1971 роках не були успішними.
Таким чином, церква Шотландії залишається важливим культурним і релігійним інститутом, який відіграв ключову роль у формуванні релігійної та політичної історії країни. Вона відображає не лише духовний розвиток Шотландії, але й її боротьбу за незалежність та самовизначення, що продовжує впливати на життя країни і сьогодні.
Іван Гудзенко
