Водночас у сільських районах посилювався вплив В’єтконгу — комуністичного підпілля, яке отримувало підтримку з Півночі. У Ханої ж керівництво дійшло висновку, що перемога можлива, і почало активно перекидати регулярні підрозділи армії через так звану стежку Хо Ши Міна — складну логістичну мережу, що проходила через Лаос.
Цей наступ отримав підтримку двох ключових союзників Північного В’єтнаму — Китаю та СРСР. Мао Цзедун пообіцяв військову і технічну допомогу, а Радянський Союз, попри напруженість у відносинах із Китаєм, також надав ресурси. Таким чином, конфлікт у В’єтнамі дедалі більше перетворювався на арену глобального протистояння холодної війни.
Інцидент 2 серпня 1964 року
2 серпня 1964 року американський есмінець USS «Меддокс», який здійснював розвідувальне патрулювання у Тонкінській затоці, був атакований північнов’єтнамськими торпедними катерами. Напад, імовірно, став реакцією на попередні таємні операції Південного В’єтнаму проти островів біля узбережжя Півночі, які могли асоціюватися з американською присутністю. Попри сам факт атаки, «Меддокс» не зазнав пошкоджень. Американські сили швидко відбили напад за допомогою артилерії та авіації з авіаносця, що перебував поблизу. З військової точки зору інцидент не мав значних наслідків, але його політичний потенціал виявився величезним.
Суперечлива друга атака 4 серпня
Через два дні, 4 серпня, «Меддокс» разом із іншим есмінцем — «Тернер Джой» — повідомили про нову атаку. Проте вже незабаром з’ясувалося, що докази цієї події є вкрай сумнівними. Радіолокаційні сигнали могли бути помилково інтерпретовані, а реального нападу, ймовірно, не відбулося. Незважаючи на це, адміністрація Джонсона вирішила трактувати інцидент як підтвердження агресії Північного В’єтнаму. Це рішення було політично вмотивованим: Білий дім потребував легітимного приводу для розширення військової участі США.
Резолюція Тонкінської затоки
7 серпня 1964 року Конгрес США майже одностайно ухвалив так звану Резолюцію про Тонкінську затоку. Вона надала президенту право «вживати будь-яких необхідних заходів» для захисту американських сил та союзників у Південно-Східній Азії.
Фактично цей документ став юридичною підставою для ведення повномасштабної війни без офіційного її оголошення. Важливо, що більшість конгресменів не були поінформовані про сумніви щодо другого інциденту або про провокативний характер попередніх американських операцій.
У короткостроковій перспективі цей крок також мав внутрішньополітичний ефект: Джонсон зміг уникнути гострих дебатів про В’єтнам під час виборчої кампанії 1964 року і здобув переконливу перемогу.
Проте в довгостроковій перспективі наслідки були значно складнішими. Згодом стало відомо про маніпуляції інформацією щодо інциденту, що підірвало довіру до уряду США та сприяло зростанню антивоєнного руху.
У ширшому контексті цей епізод став одним із найяскравіших прикладів того, як холодна війна трансформувалася у «гарячі» конфлікти через регіональні протистояння, де кожна сторона бачила у В’єтнамі не лише локальну боротьбу, а й частину глобального ідеологічного протистояння.
Іван Гудзенко
