Сьогодні сучасне академічне релігієзнавство в Україні переживає перехідний період. А саме, перехід від радянського атеїстичного релігієзнавства до самобутнього релігієзнавства, котре постійно трансформується і підлаштовується під сучасний світ. Варто також зауважити, що релігієзнавство є не тільки обов’язковим предметом для вивчення в ВНЗ України, але і самостійною спеціальністю. Паралельно з академічним релігієзнавством розвивається популярне релігієзнавство, котре вносить вагомий вклад у розвиток академічного релігієзнавства. Окрім популярного та академічного релігієзнавства стало популярним і «мандрівне» (антропологічне) релігієзнавство. Тому важливо, щоб ці три види релігієзнавства активно розвивалися та співпрацювали в нашій країні.
Біографічна довідка.
Агеєв В’ячеслав Валерійович (* 23 липня 1983, Київ) — український письменник, релігієзнавець, публіцист.
Навчався в НаУКМА, КНУ, аспірантурі Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України. У 2007–2008 роках — дослідник у Державному Університеті Сан-Франциско (SFSU, США) у рамках програми ім. Фулбрайта.
Сфера інтересів та головні досягнення
Незалежний дослідник у галузях психології релігії та практичного релігієзнавства. Досліджує новітні релігійні течії, буддизм, індуїзм, містицизм.
- Автор релігієзнавчих статей для проектів «Релігії в Україні», журналів «Український Тиждень» та «Всесвіт» та фахових наукових видань.
- Засновник і редактор проекту мандрівного релігієзнавства «Ахамот.орг».
- Організатор та ідеолог релігієзнавчої експедиції на Кумбха-Мелу 2013, одним з результатів якої став документальний релігієзнавчий фільм Maha Kumbh (у співавторстві з Станіславом
Пане В’ячеславе, нам дуже приємно, що ви погодилися відповісти на наші запитання. Ми спробуємо поговорити про «мандрівне релігієзнавство», як новий феномен, який в подальшому зможе перерости в релігієзнавчу дисципліну, а також торкнемося питань популяризації релігієзнавства в Україні. На ваш думку, чи потрібно релігієзнавцям релігій в Україні займатися практичним релігієзнавством, чи достатньо займатися лише теоретичною частиною ?
— Академічне й університетське релігієзнавство в Україні занадто теоретичне, занадто відірване від внутрішнього життя релігій. Парадоксально, але саме в університетському релігієзнавстві не вистачає контактів з живою релігією. На Заході ситуація протилежна, там університетські релігієзнавці з релігією «на ти»; у нас же іноді здається, що науковці від релігії ховаються. Студенти часто не знають не лише як поводитися в індуїстському храмі, а й, елементарно, як правильно звертатися до священиків чи єпископів цілком традиційних для нас релігій, або знають щось про філософію буддизму, але ніколи не пробували жодної буддійської медитації. Я вважаю, що щоб дійсно зрозуміти релігією, треба нею пожити, дотримуючись всіх її правил і приписів… В ідеалі – паломництво з активними практиками цієї релігії. Це дає унікальний досвід «з середини», який не винесеш з жодних монографій чи лекцій.
— У гностицизмі Ахамот — персоніфіковане астральне Світло, донька Софії, Премудрості Божої; це й сучасний архетип пошуку Знання та Світла; це також назва мого роману, в якому намагаюся показати мандрівне релігієзнавство і шизотерику через сюжет паломництва української студентки в чернечу республіку Афон, куди самицям протягом останньої тисячі років заборонено заходити під страхом Кари Небесної…
Читаючи ваш сайт, я ніби побував у разом з вами у ваших цікавий мандрівках. На сайті дуже багато цікавих статей, а також простежується ваш дуалізм між академічним релігієзнавством та популярним. На ваш погляд, яке, особисто вам, цікавіше релігієзнавство — популярне чи академічне? Чи те і те потрібно в українському суспільстві. Наприклад, мене часто критикують за надмірну любов до «популярного релігієзнавства», але для мене «популярне релігієзнавство» це своєрідне покликання, яке відкриває дорогу людям в академічне релігієзнавство. Як ви думаєте, чи може бути поміркований симбіоз між цими двома видами релігієзнавства?
— В Україні нестача якраз популярного релігієзнавства. Академія продукує дуже багато текстів, які ніхто не читає через те, що вони або нудні й відірвані від реальності, або через те, що вони дуже складні і їх мало хто може зрозуміти. Бракує елементарної релігієзнавчої освіти не лише в університетах, а й в школах. Релігієзнавству потрібні гарні популяризатори, перекладачі з мови науки на мову, яку розуміє суспільство. Цього немає, але, думаю, потроху з’являтиметься. В Україні є прихований запит на наукову інтерпретацію релігійного.
Водночас, популярне релігієзнавство ризикує, особливо з огляду на розвиток сучасного Інтернету, виродитися в продукування «езотеричного рерайту» – безлічі подібних поганих текстів, які пошуковики видаватимуть читачеві через розкрученість певних ресурсів.
Популярне релігієзнавство без співпраці з «високою наукою» приречене на виродження в погану попсу, проблема ще й в тому, що і якісного вітчизняного наукового релігієзнавства, на яке треба рівнятися, у нас недостатньо.
Особисто для вас бути релігієзнавцем це покликання, чи просто робота?
— Покликання і зрідка – робота. В основному я заробляю на життя іншими способами.
Релігієзнавці поділяються на дві категорії, які вірять у Бога і атеїстів, як правильно проаналізувати релігію, яка не співпадає з власним релігійним світоглядом ?
— Все складніше. Атеїзм – це свого роду пост-позитивіський (для Заходу) і пост-радянський (для нас) анахронізм. Так званий «жорсткий» атеїзм каже, що «бога немає» – це така інтелектуальна нерозбірливість людини, яка не відстежує розвиток сучасної науки і втратила смак до пізнання та пошуку в собі. Логіка радянського агітпропу — як от Гагарін залетів на краєчок космосу, подивився в ілюмінатор, Бога не побачив, давайте з цього зробимо доказ того, що Бога немає. На цьому будується весь атеїзм – твердження «бога немає» по-чесному може ґрунтуватися лише на твердженні «я пізнав все, і знаю, що Бога в ньому немає». Такі закиди на всезнання дещо комічні. Хтось гарно пожартував, що атеїст – це вищий прояв гумору Бога – неначе Бог грається в піжмурки сам з собою. Ми знаємо про Всесвіт ще дуже мало. Ми почали отримувати певні результати в психології і неврологія релігії, – і перші відкриття вже загрожують руйнацією класичних уявлень про релігію. Релігія через десять років може виявитися чимось таким, про що ми сьогодні й не підозрюємо.
Є теза, що релігієзнавцеві потрібно бути неупередженим. Класичне академічне релігієзнавство вперто намагається відділяти дослідника від релігії; вони в ХХІ столітті досі вірять у реальність отого дуалізму «суб’єктивне-об’єктивне», хоча фізика ще початку ХХ показала, що це ілюзії нашого сприйняття та інтеракції дослідника з тим, що він досліджує. Не в’являю, як можна щиро, з інтересом, досліджувати релігію і не вносити в науковий результат щось від себе, від свого досвіду, свого індивідуального ставлення. Дослідник і те, що він досліджує, впливають один на одного. І це прекрасно. Це і є пізнання. І я пропоную це чесно визнавати і рухатися далі.
Я думаю, нашим читачам буде цікаво дізнатися в яких країнах ви були і проводили свої мандрівні дослідження ?
— США, я отримав стипендію Фулбрайта і досліджував нові релігійні течїі в Каліфорнії, Сан Франциско, Бей Ереа – місцях, де нові релігії виникають щодня. Там дуже цікаво – такий собі хайтек синтез ІТ-індустрії, спіритуальності зі східним присмаком і найрадикальнішими експериментами в галузі психології. Трішки торкнувся Мексики, Непалу, глибше – Індії, ідеальної країни для досліджень релігій.
Ви були в Індії? Чи дотримуються сучасні індуси кастової системи?
— Кастова система в Індії активно торпедується телебаченням і вестернізацією. Так, вона ще жива, особливо в селах, віддалених районах, важливих релігійних центрах, але це агонія, яка на рівні суспільства розтягнеться ще на кілька поколінь. Далі кастовість стане маргінальною. Це дуже цікавий феномен – індійську кастовість майже дві з половиною тисячі років трощили буддисти, джайни, тантрики, безліч напрямків індуїзму, потроху — мусульмани і християни-британці, але знищить її телевізор.
Сьогодні багато українців та людей західного світу захопилися екзотичними східними релігіями. Як розпізнати істинно-духовну лінію індійської традиції, та інших релігій Сходу? Адже сьогодні існує безліч течій нео-їндуїзму, нео-буддизму, нео-сикхізму, нео-даосизму, і так далі?
— З цим дуже складно. Навіть в Індії багато місцевих мешканців йдуть за псевдо-гуру як от Ошо, чи Сай-баба, хоча індійська культура має давні способи визначення істинного гуру. Багато текстів індуїзму розповідають як учень має перевіряти гуру. У нас цієї культури немає і на «ринку неорелігійних послуг» хаос та багато людей, які хочуть рубати на цьому гроші. Я впроваджую термін «езотеричний мережевий маркетинг» — дуже мало істинного знання, але багато грошей, пустопорожнього чи й відверто невротичного дискурсу та мішури.
Все ж, основне правило таке – сподобався гуру, читай критику на нього. Варто спершу взнати, чим він людям поганий, а тоді вже приймати рішення чи пірнати в нього з головою. Ну й, так щоб по-серйозному – найкращий спосіб – їхати туди, звідки нео-вчення прийшло до нас і вивчати його витоки на місці. Зараз, наприклад, в Росії багато гуру Адвайти і різних її варіантів – вони гордо носять помаранчеве вбрання і титул махамандалешварів. Приїздиш в Індію, ідеш в орден, до якого вони, наче, належать, розпитуєш, виявляється гуру купило титул за багато доларів, а потім його ще й вигнали з акхари з недостойну поведінку. Такого зараз багато, тому гуру треба перевіряти – є безліч шарлатанів, але, що гірше, є багато психічно хворих людей, які дійсно вірять в ту маячню, що продукують і достатньо харизматичні, щоб передавати її легковірним адептам, які ігнорували в школі уроки релігієзнавства:)
На ваш погляд, чому українців ваблять дхармічні релігії?
— Це, з одного боку, мода, тусовки, втома від буденного і бажання незвичного, нового досвіду, ота релігійна «туга по горньому». З іншого боку — мова наших «традиційних» релігій не завжди відповідає сучасній науковій картині світу і суспільним реаліям. Релігії Сходу пропонують значно більшу гнучкість в інтерпретаціях. Як казав Далай-Лама, якщо традиційна буддійська космологія суперечить даним сучасної науки, давайте переглянемо буддійську космологію. Але найбільший плюс «дхармічних» релігій — їхня практичність. Чому так багато людей захоплюються «практиками», психотехніками, мовою науки? Прийшов на семінар чи ритріт, щось поробив – переживаєш результат. Щось можна пережити, особливо не вникаючи в мудрощі східних філософій і теологій.
Яке сакральне місце вам найбільше запам’яталося?
— Варанасі, воно ж Бенарес. Це місто, яке «вібрує енергією Шиви», і потрапляючи туди відчуваєш це кожною клітинкою тіла. Як науковець я досить скептично ставився до міфології «місць сили», але потрапляючи в Варанасі відразу змінюєш думку – неначе все довкола невидимо кипить і вібрує і розум починає працювати якось інакше. Людина Заходу або закохується в це місто відразу й назавжди, або відразу лякається і тікає звідти. Це сакральний простір зі своїми древніми законами і якоюсь своєю свідомістю, настільки потужний, що не може не впливати на свідомість людини. Ця трансформація чимось подібна до того, що переживаєш в готичних храмах Європи – потрапляєш туди і входиш в те, що психологи називають «розширений стан свідомості». Тут ціле місто є таким простором, і на відміну від готичного храму тут проводиш не годину-дві, а увесь час перебування і це дуже впливає на психіку. Я дуже хотів би побачити якесь дослідження на кшталт «концентрація об’єктів релігійного призначення на квадратний кілометр». Варанасі однозначно буде в лідерах – храми, каплички, мурті – там все пронизане релігією.
Як мандрувати українським релігієзнавцям, коли немає великої суми грошей?
— Це проблема, особливо зараз. Треба дуже ретельно ставитися до організації мандрівок, ставити чіткі цілі і ретельно збирати й аналізувати інформацію. Іноді десятихвилинне гугління може зберегти тисячу доларів. Важливе знання мов – це й економить гроші в подорожі, і допомагає глибше поринути в місцеву реальність і культуру. Але найважливіше – не впадати у відчай через нестачу грошей. Якщо дуже захотіти, як кажуть мандрівні хіпі, «всесвіт допомагає». Іноді автостопом. Іноді несподіваними відкриттями. Для подорожей зараз є безліч можливостей, їх просто треба шукати – наприклад, волонтерські програми, наукові гранти, навіть сезонна праця з можливістю мандрувати по омріяній країні після її закінчення.
І на кінець. Ваше побажання нашим читачам?
— Якомога більше читати гарної літератури; мандрувати, не відкладати мандрівки «на потім» через нестачу коштів; пробувати заглиблюватися у незвичні релігії, в їхніх світах безліч цікавих і ще недосліджених феноменів.
Розмовляв Ігор Дмитрук
