До цих роздумів мене привело моє життя. Адже не всі знають, розуміють і сприймають феномен Великого посту у своєму духовно – моральному житті. Хтось буде говорити, що піст полягає в утриманні від їжі, інший – буде демонструвати показову святість, а ще інші вважатимуть його дієтою.На превеликий жаль це не так. Оскільки піст – це період становлення духовно – моральної особистості як результат гріхопадіння людської природи. Це є чітка богословська позиція, згідно якої божественне творіння – людина повинна усвідомити смисл свого існування, буття, зважуючи на свої вчинки, дії і думки; навчитися за допомоги молитви зберігати свій внутрішній стан, не дати можливості розгулятися пристрастям; стримувати своє тіло за допомоги розуму, серця і душі (контроль духу над тілом).
На думку авторитетнішого богослова IV століття Іоанна Золотоустого, піст не полягає у стримані людиною від їжі, а у віддаленні нею від своїх гріхів. Виходить, дотримання посту полягає у моральних і релігійних відносинах: людини – до Бога, людини – до людини. Зауважмо, що споживання людиною їжі не розцінюється як гріх, а ним є перелюб, неправдивий наклеп, вбивство.
Тобто за словами Ісуса Христа не їжа оскверняє душу людини, а її думки, слова і дії, що виходять з єдиного центру людської життєдіяльності – серця. А Іоанн Золотоустий наголошує на таких речах: подання милостині убогим, прощення образ один одному і примирення, принесення людиною плодів покаяння: віри, благочестя і духовної чистоти. Якщо ми бачимо бідного з простягнутою рукою і не подаємо милостині йому або замість птиці і риби з’їдаємо свого ближнього, то чи принесе такий піст користь людині? Ні! А чому? Бо тут відсутній моральний закон «полюби ближнього твого як самого себе», а що натомість? Інший закон «полюби лише одного себе». Хіба ж це не є егоїзм?
А якщо ж людина не любить свого ближнього, а саму себе, то як вона може любити Бога? Служити Йому? Насправді цей етап примирення людини з ближнім як і з Богом є для неї важким. Тоді як може відбутися спасіння людини, коли у неї повністю відсутня віра? У тому випадку, якщо віра людини є духовно мертвою, бездіяльною з відсутністю її добрих справ, то в такому разі вона не має жодного значення для творіння Божого – людини.
Таким чином можна стверджувати, що піст це процес духовного очищення людини, що відбувається за безпосередньої участі дії благодаті Святого Духа, який власне і освячує і оновлює її життя. Тому єдиною передумовою посту є примирення, прощення, духовне очищення (сповідь) і освячення (причастя, Євхаристія), які протягом довготривалого періоду наближають людину до зустрічі Воскресіння Христового (Пасхи, Великодня).
На сьогодні ставлення до посту у людей зневажливе. У чому воно проявляється? У нехтуванні подіями із земного життя Господа нашого Ісуса Христа. 40 днів і ночей Спаситель провів у безлюдній Йорданській пустелі, з чатуванням небезпек, що загрожували Його життю, але Він не втрачав віри і звертався в молитві до Бога – Отця за ті страждання, які має довго перетерпіти за увесь грішний рід людський.
Ісус боровся з гріхом та спокусами, які посилалися від ворога роду людського – диявола. Три спокуси завжди переслідують людину і супроводжують її до вчинення гріха:
1) Тілесна пожадливість (спокуса через перетворення каміння у хліби; тілесне задоволення своїх власних потреб)
2) Похіть очей (все що збуджує наші думки, розум, серце, дії)
3) Гордість життєва (егоїзм, підвищення себе над кимось, потяг до багатства, матеріальної слави, володіння світом).
Цього найбільше повинні остерігатися християни для того, щоб спасти свою душу заради Христа і Євангелії. Підхід до Великого посту людиною чомусь сьогодні втрачається. Це перетворюється на звичне явище, що супроводжується не досить пристойно із використанням нецензурних слів, проклять, які досить часто можна помітити серед віруючих людей православної віри, які начебто вважають себе християнами.
Хоча їх не можна відносити до християн, а швидше до язичників, оскільки варто поглянути на життя кожного із них. Християнином є той, хто не лише виконує так би мовити приписи канонів, а живе за вірою, любов’ю до Бога і ближнього, зберігаючи у своєму серці заповіді Божі. Людина, яка проводить своє життя у вірі, благочесті і духовній чистоті, жертвує своєю любов’ю заради спасіння інших вважається істинним християнином.
Жити згідно Священного Писання – справжня мета кожного віруючого християнина, а демонстрування формальності (зовнішнього вигляду) заміть внутрішнього (духовного) не варте навіть мідного гроша. Показовість людини , а не внутрішній стан не варта ніякої нагороди в Бога.
Навчимося жити не за тілом, а за духом, можливо тоді відбудеться зміна кожного з нас і благодать Божа буде діяти постійно.
Богдан Стрикалюк
