Народився 291 року нашої ери в палестинськму поселенні Фавафа, розташованого неподалік міста Газа, в родині еллінів. Навчався в Олександрії, вивчав там різні науки, елліністичну мудрість, знайомиться з духовною премудрістю.
Майбутній аскет прийняв Христа і Святе Хрещення, уважно вислуховуючи слова на Божестенній літургії. Прививаючи себе до добрих звичаїв, у серці запалала любов до Бога. Він багато чув про добродійне життя подвижника Антонія Великого в Єгипті. З наміром серця відправляється до Антонія Великого. У пустельному місці знаходить преподобного і бачить обличчя, яке випромінює божественне світло, уважно слухає євангельську проповідь, якою вказується шлях досконалості.
Перебуваючи біля Антонія мав можливість дивитися за його рівноангельським життям, молитвами, ткацтвом, працею, постом та стриманням, любов’ю до ближніх та подвигами.
До преподобного Антонія приходило чимало людей аби отримати зцілення від хвороби, отримати благословення, вислухати душекорисні та богонатхненні бесіди. Іларіон бажає на деякий час віддалитися від Антонія, але не на довго. Після смерті рідних роздав маєток, одну половину для родичів, іншу – убогим, зрікшись мирського світу заради Христа та духовної убогості. Іларіон йде в Маюм Газський і там в пустельному місці посеред моря та озера почав проживати. Подвизався у молитві та пості. У день та після заходу сонця споживав п’ятнадцять смокв, за одіж слугувала волосяниця так коротка шкіряня мантія, яку дав Антоній Великий.
У духовній боротьбі з дияволом отримав перемогу за допомгою двох допоміжних засобів: молитви та посту.
Іларіон навчився приборкувати тіло, порівнюючи його з віслюком і більше думати про спасіння християнської душі. Іларіона не зупинили вдавані дияволом голоси диких звірів та тварин, плач дітей, ридання жінок, тощо. Подвижник осінив себе хресним знаменням, укріпившись вірою, впав на коліна та молився Богу за надану допомогу.
З іменем Господнім переміг дияольську силу. Вів боротьбу з злими духами у побудованій малій келії. У розмові з розбійниками дав їм мудре переконання і омислення їхнього життя, вказуючи вірний шлях до спасіння. Багато років Іларіон перебував в пустелі багато років, про його святість та життя дізналася вся Палестина. До преподобного йшов великий потік людей. В однієї жінки з Єлевферополя не було п’ятнадцять років взагалі дітей і та звернулася до Іларіона. Спочатку преподобний не поспішав допомогти, але коли почув про про приклад Христа Спасителя, то він підвів очі до неба й помолився за неї, даючи надію на отримання того, що просила жінка. За молитвами святого жінка народила дитину і в знак подяки Богу та йому підійшла аби він благословив дитину. Інша жінка Арістената, дружина вельможі Елпідія мала трьох синів заражених страшною хоробою.
Зібравши євнухів з рабинями приїхала до святого і впала до колін, благаючи його прийти в місто Газу та дарувати зцілення її дітям і посоромити бога Марнаса. Святий обіцяв прийти по заході сонця, троє синів жінки стали повністю здоровими, дякуючи Богу. Чутка про зцілення синів Арістенати обійшла Газу. Приклад життя святого настільки вразив людей, що ті й самі вирішили залишити світ, і оселитися в пустелі. Число учнів Іларіона Великого збільшувалося. Іларіон стає наставником Гази та Палестини, подібно Антонію Великому. Ще інша жінка була уздоровленою від сліпоти; Іларіон зцілив раба,одержимого бісом, юнака, чоловіка по імені Оріон. Чоловік з друзями бажав віддячити святому дарами але той сказав роздати їх убогим.
Відомо також про зцілення розслабленого каменотеса Занана з Маюму, біснуватої з міста Газа, князя. Почув про Іларіона і сам Антоній Великий, листуючись з ним. У Палестині будуються монастирі. Приходили ченці для слухання почальних слів. Триста братів-ченців слідувало за святим аби насолодитися духовним повчанням. В Елусі прославився багатьма чудесами і зціленнями, наверненням язичників до християнства. Іларіон досяг шістдесяти трьох річного віку. Завдяки місіонерській та наполегливій душпастирській діяльності Іларіона розширювалися монастирі.
Слухати проповідь Слова Божого та отримати благословення прийшли єпископи, з священиками та князями, вельможами. Братія монастиря благала старця Іларіона не залишати монастир, оскільки кількіст насельників на той час зросла. Святому довелося перебратися в інше віддалене місце . Зустрів у Фавасті єпископа-затворника Драконтія, у Вавилоні – сповідника Філона. Його учнями стали: Ісаак, Пелусіан, котрі показували не лише посаджений виноград Антонієм Великим а й ті місця в яких преподобний бував. Святий Іларіон зцілює розслаблену людину через яку устами прославилося ім’я Господнє.
Ісихія він відіслав звістити чернечу братію та надіслати усім вітання. Готувався до віходу з цього світу. Перед ним помер його учень Зинон. У восьмидесятирічному віці передає останні слова братії, завіщаючи керівництво монастиря Ісихію. Залишив після себе власноруч написане Святе Євангеліє, волосяницю, кукіль. Під час хвороби святого прийшли відвідати жителі Пафи, з богоугодною жінкою Констанцією, хвору дочку котрої він зцілив. Очікуючи свій перехід від тимчасовості до вічності, наказав швидко поховати його тіло в саду, де проживав преподобний Іларіон. При розлученні душі від тіла говорив, щоб його душа вийшла після вісімдесятирічного служіння Господу.
Святий Іларіон Великий помер у 371 році після Різдва Христового на острові Кіпр. Оплакувати тіло преподобного повернувся учень Ісихій. Став очевидцем збереження нетліного тіла преподобного старця Іларіона після десяти місяців. При відкритті гробу усе тіло було світлим і видавало приємний аромат мира. Таємно мощі перевіз у Палестину. Зібрані тут ченці з мирянами з усіх монастирів, зі свічкками та кадилами віддали останню честь преподобному, поклавши його в монастирі Маюма.
Пегас
