Юдеохристияни — поняття, що використовується в міжконфесійний та політико-ідеологічній полеміці для позначення: (а) юдеїв, які прийняли християнство, (б) осіб єврейської національності, які сповідують християнство, (в) християн (не залежно від національної приналежності), світогляд яких визначається юдейським світоглядом. В даному значенні поняття «юдеохристияни», як правило, має негативне забарвлення.В ортодоксальному юдаїзмі (мітнагдім, хасидизм і пр.) юдеохристияни сприймаються як відступники, котрі піддалися на хитрощі християнських місіонерів, зрадивші віру батьків. Ця позиція носить жорсткий характер: якщо навіть євреї-атеїсти вважаються членами юдейської громади, то євреям, які прийняли хрещення і що визнає основні положення християнського вчення (зокрема, боголюдську природу Христа або тринітарне вчення), відмовляється в праві входження в общину і, відповідно, в підтримці та допомозі з її боку.
У християнських колах насторожене (а в радикальних антисемітських течіях різко вороже) ставлення до юдеохристиян пов’язано зі сприйняттям їх як носіїв потенційної загрози розмивання справжньої віри і впровадження в християнство елементів юдаїзму.
Поза рамками протестантизму спроби створення особливих єврейських об’єднань християн до другої половини ХХ ст. практично не здійснювалися.
У католицькій церкві новітнього часу є представники духовенства, які демонстративно намагаються поєднуватися вірність католицькій церкві з єврейською національною самосвідомістю: вони вважають себе євреями і наполягають на тому, щоб їх визнавали євреями також за законами держави Ізраїль. Найбільш відомий приклад – католицький священик Даніель Руфайзен.
У православної церкви лише один прихильник екуменічного руху – священик Олександр Мень – висловлював ідею створення автокефальної єврейської церкви святого Іакова. Ця ідея, однак, не одержала підтримки у церковних колах Росії. Багато в чому це пов’язано з поданням про відсутність монопольного впливу християнської церкви на юдеохристиян, для яких зберігають силу два джерела авторитету — християнське вчення і традиції національної культури.
Поряд з позицією взаємного неприйняття в сучасному релігійному дискусі присутній погляд на юдеохристиян, як на потенційних посередників в міжконфесійному діалозі, здатних зблизити позиції юдаїзму і християнства, усунути нерозуміння і упередженість в їхніх стосунках, сприяти встановленню дружніх зв’язків і розвитку співпраці громад. Такий підхід поширений в реформістські і екуменічно налаштованих колах обох конфесій, він знайшов вираження в документах Всесвітньої Ради церков, наприклад, в спеціальній заяві його Виконавчого комітету «Екуменічний підхід до юдеохристиянського діалогу» (1982)
Чому євреї стають учнями Ієшуа? У минулі століття традиційне єврейство відповідало однозначно, заради маленької вигоди. А щодо тих євреїв, чиє економічне становище було безпечним, говорили, що вони залишили іудейську віру добровільно, щоб втекти від свого єврейства й асимілюватися серед язичників. Зрозуміло, це не відповідає на запитання «Чому так багато євреїв у першому столітті стали послідовниками Ієшуа Месії?».
З точки зору рабинів, можливість того, що єврей повірив в Ієшуа через суто внутрішні переконання, була неприйнятною. Вони застосовували всі свої раціоналізаторські здібності для пояснення цього явища; наприклад, вони характеризували це як віддалення і як відчуження від єврейства, або недостатню єврейську підставу.
Питання про відчуженість узагалі не стояло, ця теорія була хибною, як і сьогодні. Сьогодні месіянські євреї доводять на практиці, що є євреями більше, ніж будь-коли. Додаткове пояснення рабина говорить, що відсутність єврейського виховання сприяє вторгненню у двері християнської євангелізації. Це передбачення також безпідставне.
Для боротьби з усім цим рабинська стратегія запропонувала пропагувати єврейську культуру в більш широкому масштабі. Вони запропонували величезну кількість «єврейської самосвідомості». Але без Бога єврейська культура абсолютно безсила. Основна мета сьогоднішнього юдаїзму – збудити в єврейській молоді велике почуття національної гордості. За допомогою цього єврейські лідери мають надію прищепити єврейській молоді імунітет проти благовістя «місіонерів». Однак рабини не розуміють, що благовість спрямована до людей, які ще не народилися від Духу, і звернене як до євреїв, так і до католиків, протестантів та представників різних релігій, вір, деномінацій і мов. Ця стратегія вказує на відсутність розуміння того, що істинний єврей активно прагне більше дізнатися про свою єврейську національну спадщину після того, як прийде до пізнання свого Спасителя і Господа.
Такі соціологічні пояснення не мають ніякої користі. Правильна відповідь знаходиться в духовній площині. Можливо, рабини змушені будуть узяти до уваги пояснення, яке дадуть самі месіянські євреї. І тоді вони скажуть, що визнали Господа, який рухає ними.
Опитування населення, проведене у США, показало, що відсоток не євреїв, котрі з абсолютною впевненістю вірять у Бога, коливається між 73 і 88. Але тільки 39 відсотків опитаних євреїв висловили подібні переконання. Наскільки сумна ситуація у порівнянні з непохитною впевненістю месіянських євреїв в існування Бога. А якби це було не так, то навіщо їм було переходити заборонену лінію і піддаватися критиці, відлученню та анафемі?
Традиційні гілки ортодоксального, консервативного та реформаторського юдаїзму не можуть запропонувати справжнє задоволення месіянським євреям. Ортодокси вірять в етично морального Бога, Котрий висуває вимоги і дає словесні вказівки, позбавлені очевидного значення. Їхня теологія стверджує, що людина повинна кількістю виконаних заповідей переважити кількість поганих справ; так, врешті-решт, чаша терезів переважить на її користь і, отже, вона зможе досягти вічного життя. Месіянський єврей вірить, що досягнення вічного життя за допомогою виконання заповідей і здійснення добрих справ не узгоджується з тим, що сказано пророком Ісаєю: «Вся наша праведність, як забруднений одяг».
Реформісти – більша і ліберальніша група. Це релігія особистого світогляду, незважаючи на те, що в ній є пережиток ортодоксальних ритуалів; кожна особистість вільна приймати або відкидати біблейські принципи з власної волі. Месіянські євреї, порівняно з ними, підкреслюють великий авторитет Священного Писання і надають перевагу написаному Закону перед Талмудом (усним законом).
У час труднощів та криз «ні єврейська культура», ні «єврейська свідомість» не дуже втішають. Вони є тільки пустими та беззмістовними засобами для досягнення особистих стосунків із Богом.
Консервативний юдаїзм є середньою ланкою між цими двома крайніми позиціями (ортодокси – з одного боку, реформісти з іншого). Частина єврейських молитв були перекладені місцевою мовою у різних країнах і набули модернізованого характеру. Консервативний юдей намагається пристосуватися до оточуючої його обстановки. З тих пір, як месіянські євреї стали більш наслідувати біблейський юдаїзм, цієї середньої ланки між двома позиціями все ще не достатньо, щоб повністю задовольнити бажання єврея.
Існує ще одна перехідна гілка юдаїзму, що називається «відродження» або «реконструкціонізм». Між юдеями це «останній писк», який робить наголос на єврейській общині. Його прихильники не цікавляться релігією, але вважають месіянських євреїв останньою стадією перед повним асимілюванням та абсолютною втратою єврейської приналежності. Істинний єврей не вважає «відродження» релігійною гілкою.
Четверта течія в єврействі – месіянський юдаїзм. Заснована церква також спостерігала за новонаверненими євреями. Блага Вість Нового Завіту поки, що звучить у серцях тих, для кого вона призначена, що є однією із найбільш значимих речей. Додаткове значення полягає в тому, що єврейські віруючі зараз можуть репрезентувати нову позицію – нову перспективу цьому старому конфлікту. Як було відзначено раніше, зараз існує істинна можливість зруйнувати перешкоду (Єфесянам 2:14 — 22). Отже, в Месії не буде ні єврея, ні язичника (Галатам 3:22 — 29). Незважаючи на те, що це значна перевага як для обох сторін, так і для разом узятих – поки, що можливе непорозуміння, яке є руйнівним щодо застереження бути частиною одного тіла (Єфесянам 4:3-6).
Апостол Павло не бачив ніякого протиріччя між існуванням віруючого як окремої частини Тіла Месії і дотриманням єврейської приналежності. Англієць, наприклад, або американець, не перестає належати до своє нації після прийняття Месії. Павло сам намагався зруйнувати перешкоду, що розділяє євреїв та язичників, говорячи, що кожен може залишатися тим, ким був покликаний: юдей залишається юдеєм, а язичник – язичником. У цьому немає ніякого недоліку, але й ніякої цінності. Це не підносить, але й не принижує. Павло ставився до себе як до юдея, а не як до юдея в минулому (Діяння Апостолів 22:3).
Він навіть ставився до себе як до фарисея, але не як до колишнього фарисея. Павло визначає себе як ізраїльтянина (Римлянам 11:1). Він не стверджує, що у минулому належав до ізраїльського народу до моменту коли повірив у Месію. У другому Посланні до Корифіян 11:22 апостол називає себе євреєм, а не колишнім євреєм. У всіх цих випадках апостол докладає всіх зусиль щоб показати євреям і язичниками, що він продовжує вважати себе інтегральною і невіддільною частиною дому Ізраїлевого.
Якби не Павло, язичники ніколи не пізнали Ієшуа Месію. Християнська церква повинна була дослухатися до слів Павла коли він наполягав до визначення самого себе як єврея. Він також описував свою функцію стосовно інших євреїв. Для юдеїв він був як юдей (1 Корифіянам 9:20; 10:31 — 33). Він робив це, щоб привести юдеїв до спасіння. Як юдей Павло виконав найбільшу і найважливішу заповідь – поширення Благої Вісті в усьому світі, у першу чергу серед юдеїв, а потім серед язичників. У багатьох сферах заснована церква не виконала свою місію, представити Благу Вість Месії перед єврейським народом. Як Божі служителі, вони повинні були обрати між людською славою та любовю до Бога. Усі ми добре знаємо який вибір зробили християни. Один із показників того, що біблейський юдаїзм відповідає Божому плану – це те, що єврейський народ виявив відкритість до Слова Божого, коли вони бачуть, що їхня віра не суперечить істинному юдаїзму та вірі їхніх батьків.
І зараз більше, ніж будь коли в минулому, єврейські люди відчувають пустоту духовного вакууму, що утворився в народі. Тільки Господь Своєю силою може заповнити цю пустоту, особливо зараз, у часи скептицизму. Євреї надто інтелігентні щоб думати, що достатньо запалювати суботні свічки, святкувати свята чи їсти мацу на Песах для того, щоб заповнити пустоту безглуздого існування. Звичаї і традиції, звичайно дорогі, але вони повинні бути продиктовані сильним прагненням виконати бажання Бога і задовольнити Його волю. Коли серце має правильний напрямок, та навіть традиційні церемонії догодять Йому.
Якщо юдаїзм у переважній більшості прийме Месію Ізраїля, то це не відбудеться через засновану церкву. З одного боку, дуже важко примусити богобоязливого юдея відвідати церкву. Коли він приходить до церкви то бачить чужі йому символи, статуї, хрести, ікони та прикраси. До того ж, якщо він приєднається до церкви, то буде у чисельній меншості підвладним церковним неєврейським лідерам, яким буде важко намагатися турбуватися про потреби його єврейської приналежності.
Навіть більше, більшість язичників достатньою мірою поки що не визнають повністю необхідність єврейського коріння. Природно, що християни, переслідуючи добрі наміри, захочуть щоб їхні єврейські друзі приєдналися до них і були частиною помісної церкви. Але зазвичай євреї не завжди «купуються» на це. Можливо, вони виявили б велику готовність слухати, якби змогли зрозуміти, що язичники беруть участь у чомусь істинно єврейському. І тоді вони зможуть гордитися цим, а не бачити в цьому приниження.
Але як єврей може чути Благу Вість про Месію, якщо це не приваблює його? З цією метою Господь створив синагогу, де месіянські євреї та язичники разом поклоняються Богу. Звичайний єврей який потрапляє в месіянську общину, може почувати себе цілком комфортно , на відміну від церкви, котру він не готовий відвідувати тут він знаходиться у знайомій йому природній обстановці, бачить навколо себе багатьох єврейських людей, які насолоджуються служінням Богу. Слова «церква» і «синагога» означає товариство людей, котрі зібралися разом для поклоніння Богу. Якщо це поклоніння Богу, то воно має індивідуальний характер. Набагато важливіша мотивація їхніх відвідувань зібрань.
Зазвичай євреї не відмовляються відвідувати синагогу, оскільки оточуюча обстановка для них більш знайома, і це викликає в тому, що і прийняття єврейських доктрин Нового Завіту є також єврейським. Оскільки протягом сотень останніх років хрест був символом переслідування євреїв під покровительством заснованої церкви, месіянська синагога вирішила прибрати його. Замість цього у синагозі представлені характерні єврейські символи, що відповідають біблейській точці зору. У цьому є щось таке,що усуває дискомфорт.
Коли зовнішні атрибути і термінологія не є більше перешкодою, поклоніння Господу відбувається відповідно до національних традиційних звичаїв, за умови, що в них є біблейська основа. Тим самим община надає традиції місце, яке вона повинна займати. Незважаючи на те, що молитва може бути виражена в короткій формі, вона на найвищому рівні пояснює єврейські традиції. Коли євреї стоїть на чолі пастви месіянського єврейства і дотримуються правильних традицій, тоді кожний єврей може спрямувати свою головну увагу на головну мету. Тепер він може оцінити біблейське вчення у чистій і непідкупній свідомості замість того, щоб вважати це християнською концепцією. Отже, Танаху приділяється увага, належна йому, й увага спрямована на головне, замість другорядних і несуттєвих речей.
Люди не можуть ігнорувати люблячу присутність Божого Святого Духу на цих зібраннях. Так євреї та язичники можуть поклонятися разом, як діти одного Бога. Після того, як людина приймає Особистість Ієшуа Месії, вона отримує можливість змінюватися, беручи участь у постійному духовному спілкуванні незалежно від того, де воно відбувається в єврейсько-месіянській общині, церкві чи традиційній синагозі. І справедливо, що юдей, як і християнин, до якого він хоче приєднатися: він повинен добре перевірити, чи присутній у ньому дух милості і молитв до Господа.
Новий Завіт говорить про синагоги як про збіговисько сатанистів (Одкровення 2:9; 3:9). Чи дійсно немає синагоги, яка може прославити Бога? Месія та Його учні, наприклад, відвідували синагогу. Кожному критику синагоги ми хочемо нагадати, що вона була ранньою церквою протягом багатьох років.
Лука (7:2-5) говорить про римського сотника, якого поважали ранні послідовники Месії через свою благочестивість, а також тому, що він будував для них синагоги. Ієшуа, ймовірно, також оцінив Його, оскільки погодився іти в дім сотника для зцілення хворого слуги. Ієшуа не засмутився через те, що сотник будував синагоги, а не церкви, Він вважав це його достоїнством.
Священне писання чітко показує, що цей сотник був людиною віри. Він послав до Месії друзів для того, щоб Він не напружувався, тобто не долав цей шлях до нього. Сотник сказав, що знає владу Божу і тому розуміє, що для Ієшуа не обов’язково навіть бути присутніми фізично, — Він може зцілити на відстані. Чи говорить цей сотник як негідник? Звичайно, ні! Чи бачив Ієшуа недолік у тому, що сотник будував єврейські синагоги? Ні в якому разі! Навпаки, цей сотник отримав похвалу як один найбільш віруючих в усьому Ізраїлі (Матфій 8:10). Сьогодні світ потребує багатьох таких віруючих, як цей сотник. Участь у богослужінні в синагозі не тільки доводить бажання допомогти євреям, але є також вияв великої віри. Тому що з маленького гірчичного зерна месіянські общини можуть виростити та допомогти усунути непорозуміння 2000 – літньої давності.
Понад усе – месіянські общини є інтегральною частиною Тіла Христового.
Однак не всі члени тіла діють однаково. Наприклад, вухо не може бачити, а очі не можуть чути. Господь уклав в євреїв бажання народитися, жити і вмерти, як єврей. Дати їм бути такими, як вони є. Коли Месія був незваний самарянкою «юдеєм» у книзі Іоанна 4:22, Він не заперечував цієї назви, а також не був проти, будучи незваним Царем Іудейським, Він народився євреєм і хотів померти євреєм. Між іншим, Християни, які квітчаються назвою «Новий Ізраїль», або «Духовний Ізраїль», не готові бачити себе юеями. У жодному місці Месія не названий «Царем Ізраїля», а тільки «Царем Іудейським». Чи не достатньо цього, щоб довести, що саме юдеї зобов’язання бачити в Ньому і прийняти Його як свого царя? Чому не можна дозволити кожній людині відвідувати месіянську синагогу так, як це робив Месія?
Одне із природних прямих продовжень концепції синагоги – це дотримання єврейських свят. У Священному Писанні Господь наказав дотримуватись днів: Пейсах, Шавуот, Суккот, Рош га Шана, Пурім і Йом-Кіпур – на віки. Він не сказав, що потрібно святкувати усі свята до того, як Він дасть їм Новий Завіт, але звелів дотримуватися їх навіки.
ВИСНОВКИ
Що таке месіянський юдаїзм з точки зору науки? Це, звичайно, нова секта, але не всередині юдаїзму. З юдаїзмом вона не має нічого спільного. Нова секта відбрунькувалася від євангелійсько-лютеранського протестантизму.
У протестантизмі існує багато течій, що мирно уживаються одна з одною (євангелісти, баптисти, меноніти, лютерани, кальвіністи, англіканці і т.д.). Є течії, спеціально створені для африканців, індійців, китайців і т.д. Нічого дивного в тому, що самостійно народилася, або була кимось створена, придумана, нова спеціальна течія для євреїв-протестанітів. Його відмінність від інших – тільки в атрибутиці: зірка Давида та ізраїльські знамена. Все інше – молитви, обряди, література. свята майже не відрізнити від таких у християнському протестантизму.
Звертає на себе увагу і така обставина. До нового руху приєдналося і висунулося на керівні ролі немало достатньо ініціативних, честолюбивих та по-своєму талановитих молодих людей. Можна навіть припустити, що ними не завжди рухають мотиви істинної віри та всезагального спасіння. Часом яскраво простежуються і суто керівні прагнення.
З іншого боку, покровителями і спонсорами євангелізації євреїв виступають кілька протестантських церковних організацій. У Росії – місіонерська організація з Фінляндії місія Авайнсанома, або «Ключи Життя». Розповсюджує листівки з біблейськими текстами російською мовою, підкреслюючи, що вони призначені «спеціально для євреїв», безкоштовно розсилає Біблії, видані російського в Гельсінкі.
У Німеччину подібну діяльність ведуть кірха менонітів її видавництво Lich im Osten («Світло на Сході»). Воно ж видає та безкоштовно розсилає по всій Федеративній Республіці « Єврейський Месіянський Журнал» російською мовою під назвою «Менора» (Menorah) – можливо, головний друкований орган месіянського руху.
Свій вклад у цю справу вносять і євангелістські організації Великобританії. Так, таке собі Товариство з розповсюдження давньоєврейських священних писань (The Socicty dor Distributing Hebrew Scriptures), що у графстві Міддлссекс, видає та знову ж таки безкоштовно розсилає Новий Заповіт двома мовами – російською та івритом. Інше англійське видавництво InterMedia Service LTd, що знаходиться в Лондоні, пішло ще далі. Воно випускає російською мовою звичайний текст Біблії, проте без цієї назви на обкладинці або титульному листі.
Замість усього цього на обкладинці без зайвих слів уміщена шестикутна зірка Давида, а на титульному листі – назва «Священні Писання». Перша частина книги називається «Обітниці Бога, дані євреям», і тільки друга – «Біблія». Ця книга з ізраїльською символікою користується особливою популярністю серед російськомовних парафіян месіянських общин Німеччини.
Таке багатство пропагандистської месіянської літератури російською мовою, зверненої до колишніх радянських євреїв, дає свої результати.
Месіанські євреї вважають, що в той час як месіанський юдаїзм в діаспорі є легітимним способом вираження новозавітної віри, найбільш природним місцем його вкорінення є Ізраїль. Це пов’язано з тим, що для Ізраїлю цілком нормально бути євреєм. Єврей в діаспорі, месіанський чи ні, стикається з реальними труднощами, бачачи, наскільки його життя як єврея спотворено поза Ізраїлем. Однією з причин цього спотворення є тенденція месіанських євреїв в діаспорі вважати своїм обов’язком «дотримуватися» певних вимог, щоб довести своє єврейство.
В Ізраїлі єврею не потрібно нічого «дотримуватися», щоб довести, що він єврей. Там практично всі є євреями, тому і його приймають як єврея, незалежно від того, чи робить він що-небудь для цього чи ні. Тому месіянська община в Ізраїлі, в принципі, вільна ставити в центрі свого служіння Месію і не робити нічого характерно єврейського. «Це не звільняє нас від обов’язку визначати відповідні способи вираження месіанської віри, але звільняє від нав’язливої ??думки про те, що ми можемо розчинитися в якомусь іншому способі життя, якщо не будемо » вести себе по-єврейськи «. Ми можемо просто бути самими собою. Це нормально ». [Д.Стерн. Месіанський Єврейський Маніфест. М., СІОЛОАМ, 2005 с. 190].
В єврейській державі, в Ізраїлі, ситуація зовсім інша (ніж в діаспорі), ось про що йде мова. Мова не йде про політику сіоністського руху, для якого збирання всіх євреїв в Ізраїлі і до того ж як можна скоріше, абсолютна політична істина. Ми не хочемо протиставляти християнство і юдейство на чаші терезів історичного процесу. Народ, який розсіяний в усьому світі більше двох тисяч років — вже цим заслуговує право на свою етнічну самостійність. Якими шляхами ця етнічна самостійність буде збережена — це справа самих євреїв. Християнство не небезпечно для національної єдності євреїв в Єврейській державі. Воно небезпечно для національної єдності євреїв діаспори.
Д-р Анатолій Мучник
