Все, що існує у світі, створене нейтральним і несе в собі добро. Людина зловживає позитивними властивостями речей і цим впадає у гріх. Наприклад, замість того, щоб задовольнятися необхідним, багато хто прагне розкоші та багатства.
Гнів, як і будь-який порок, коріниться над сутності людини (створеного безгрішним), а його поведінці. Тому кожен може змінитися і на основі власного життя, поведінки, прагнень поліпшити або погіршити своє становище.
- Руйнування, яке гнів завдає душі.
Гнів відноситься до душевних (а не тілесних) пристрастей, і вилікувати його важко. Насамперед тому, що лють залежить не тільки від самої людини, а й від її ближніх. Перебуваючи у владі цього пороку, багато хто може посваритися навіть із найріднішими людьми, адже гнів народжує в ближньому лють у відповідь, гнів віддає злом за зло.
У цій пристрасті розум людини похмурий і не бачить правильної картини світу, тому існує вираз «сліпий гнів». За потурання цей порок перетворюється на злопам’ятність, злість, ненависть.
- Сутність гніву.
Основна властивість люті – спрага помсти.
Святі отці писали: Гнів існує для боротьби з бісами, а також з неправедними помислами та пристрастями. Можна сказати, що лють, агресивність грають роль сторожового пса душі, оберігаючи її від гріховних думок і наділяючи мужністю боротьби з різного роду нечистотою.
Однак слід розділяти грішника та його вади. Не можна засуджувати свого ближнього, але вказувати на його недосконалість корисно, бо це допомагає йому побачити себе з боку і покаятися.
- Причини гніву.
Перша причина полягає у образливості і включає наступні подразники:
— перенесена несправедливість;
— образа уявна чи дійсна;
— незаслужений наклеп;
— безпідставний закид;
— переслідування, побої.
У разі людина реагує на несправедливість, що трохи пом’якшує лють.
Друга причина походить від гордині, коли закиди найчастіше обґрунтовані, але самозакохана людина не хоче про них чути і вважає себе досконалою. Якщо щось відбувається не за його бажанням, то він мучиться від безсилля це змінити і впадає в лють, що часом доходить до несамовитості.
- Гнів та молитва.
Пам’ятість заважає грішникові молитися, бо розум повинен бути спокійним і безпристрасним при розмові з Господом. Святі отці наполегливо радять примиритися з ворогами перед молитвою, інакше вона не буде дієвою.
Спочатку слід вчитися короткій, але напруженій молитві, тоді Бог очистить того, хто молиться від обурення, яке справляє в серці гнів і дратівливість.
- Кошти лікування.
Доброчесність, протилежна гніву — лагідність, саме її необхідно вирощувати в собі, щоб позбутися цієї тяжкої пороку. Лагідність має дві грані:
— відсутність гніву, незворушність навіть за спокус; ні докір, ні похвала нічого не винні порушувати внутрішній спокій;
— Відмова від минучих радостей; все своє життя присвятити Богові.
Якщо відсікти піклування про їжу, одяг, майно та прагнення до слави, то не буде причини віддаватися люті. Потрібно стежити за своїм серцем, бо згода на гнівний задум залежить тільки від нас.
Ольга Степаненко
