Гіменей не згадується у Гомера, однак його ім’я вперше з’являється у поезії V століття до н. е. у Піндара. За свідченням цього поета, він був сином Аполлона та однієї з муз. У різних версіях його матір’ю називають різних богинь: Калліопу (за давнім коментарем до Піндара), Кліо (Аполлодор), Терпсихору (Алкіфрон) та Уранію (Катулл, Нонн).
В інших традиціях Гіменей постає сином Діоніса та Афродіти. У такому випадку він набував рис божества плодючості, що підкреслювало зв’язок між шлюбом, народженням дітей і родючістю природи.
Міфологічні оповіді
В аттичному переказі Гіменей зображувався як прекрасний юнак. Під час однієї подорожі він опинився серед групи афінських жінок, серед яких була його кохана. На їхній шлях напали пірати, однак юнакові вдалося врятувати полонянок і визволити дівчину. На знак вдячності він отримав її за дружину, а їхній щасливий союз став символом гармонійного шлюбу. Відтоді ім’я Гіменея почало звучати у весільних піснях, якими супроводжували весільні процесії в Греції.
Гіменей був невід’ємною частиною весільного ритуалу у Давній Греції. Його ім’я згадували у співах, закликаючи бога благословити молодят. У ширшому сенсі він уособлював радість шлюбу, єдність двох людей та продовження роду.
Згодом Гіменей став важливою літературною постаттю. Його образ зустрічається в поезії та драматургії елліністичного і римського періодів, а також у європейській літературі Нового часу, де він символізував шлюб і весільне свято.
Іван Гудзенко
