Міфологічний пантеон германців відзначався складністю та багатошаровістю. Центральною постаттю був Водан (у скандинавській традиції — Одін) — бог війни, мудрості, магії та поезії. Його супроводжували Тор (Тунар) — грізний захисник богів і людей, носій грому і блискавки, та інші божества, як-от Фрея — богиня любові, родючості й чаклунства, та Тюр — бог правосуддя і героїчного духу. Космологія германців зображувала світ як велетенське дерево — Іґґдрасіль, що поєднує в собі три царства: Асґард — світ богів, Мідґард — світ людей, та Утґард — край велетнів. Така структура відображала глибоко дуалістичне бачення світу як простору боротьби сил порядку та хаосу.
Обрядовість германців включала жертвопринесення, гадання, поклоніння священним деревам, джерелам та іншим природним об’єктам. Археологічні знахідки, як-от болота з людськими рештками, підтверджують ритуальні вбивства як елемент сакральної практики. Особливе місце займали жінки-жриці, провидиці та волхви, які виступали посередниками між людьми та богами.
Античні й середньовічні джерела про германське язичництво
Знання про дохристиянську релігію германців збереглися у фрагментарних згадках римських авторів, зокрема Тацита, Цезаря, Страбона та Плінія. Тацит у своїй праці Germania (бл. 98 р. н.е.) подав надзвичайно цінну інформацію про релігійні звичаї германців, включаючи поклоніння богам у лісах та гаях, а також ритуали ворожіння. Він згадує про Нерту — богиню родючості, яку перевозили у священному возі під час релігійних процесій, та Водана як головного божества. Цезар, у свою чергу, описував германців як народ, що майже не мав релігійної ієрархії, на відміну від кельтів, і вклонявся стихіям — Сонцю, Місяцю та вогню, ототожнюючи їх із римськими богами.
У більш пізній період раннього Середньовіччя важливим джерелом є Гетика Йорданеса, що містить перекази про готських богів, включаючи образи, схожі на Одіна і Тюра. Не менш цікавою є праця Origo gentis Langobardorum, де згадується богиня Фрея, яка вплинула на результат битви між лангобардами та вандалами. Це свідчить про широке поширення загерманських міфологічних образів. Праця Павла Диякона Historia Langobardorum поглиблює ці уявлення, додаючи історичний контекст та локальну традицію.
Християнські місіонери, як-от преподобний Беда, Колумбан, Вілліброрд і Боніфацій, у своїх записах залишили цінні спостереження про релігійні практики германців під час переходу до християнства. Адам Бременський у творі Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum докладно описав язичницькі обряди скандинавів у ХІ столітті, зокрема ритуали в Упсалі, які включали жертвоприношення тварин та людей.
Народна пам’ять і письмова традиція як джерело міфологічних уявлень
Окрему цінність становлять джерела народною мовою. Зокрема, Мерзебурзькі амулети, знайдені в рукописі IX століття, містять імена давньогерманських божеств, що фігурують також у скандинавській традиції. Амулети свідчать про живучість язичницьких образів у побуті навіть після християнізації. Іншим яскравим прикладом є саксонська обітниця хрещення, в якій послушник мав зректися таких богів, як Тунар (Тор), Воден (Один) і Сакснот — останній, ймовірно, саксонський племінний бог.
У давньоанглійській літературі, зокрема в героїчній поемі Беовульф, збереглися елементи германського міфологічного світогляду. Хоча поема зазнала християнського впливу, образи боротьби зі злом, героїчна смерть та демонологія перекликаються зі скандинавськими сагами. Подібні риси спостерігаються й у поемах про битви при Брунанбурзі та Малдоні, які продовжують традицію звеличення доблесті та честі — ключових цінностей у германській етиці воїна.
Германські язичницькі уявлення залишили глибокий слід у культурному спадку Європи. Пам’ять про давніх богів, обряди, уявлення про світ і морально-етичні ідеали збереглася у фольклорі, літературі, ономастиці, а також у скандинавських сагах і поезії Едди. Після переходу до християнства багато елементів дохристиянської релігії трансформувалися або були поглинуті новими релігійними формами, але підґрунтя язичницького світогляду продовжувало жити в культурі германських народів упродовж століть.
Іван Гудзенко
