Єва Брунне на даний час є п’ятою жінкою-єпископом та першою жінкою – єпископом відвертої гомосексуальної орієнтації у церкві Швеції. Станом на 2009 р. це вперше. Нині ця проблема хвилює Європу, європейське суспільство, сучасну християнську церкву. Постать Брунне аналізують, обговорюють та критикують представники ЗМІ. Як у прихильників сучасної ліберальної теології, так і у консерваторів вона в центрі уваги. Постать Єви Брунне є доказом того, в якій мірі фокусується увага сучасної церкви у відношенні до сучасного типу мислення в Західній Європі. Це показує рівень сучасної толерантності, політкоректного відношення до свобод та прав людини у церкві.
Єва Брунне народилась 7 березня 1954 у містечку Сконне поблизу Мальме (Швеція). Будучи охрещеною, Брунне виховувалась у лютеранській церковній традиції, що типово для Швеції. У своєму інтерв’ю для шведського порталу “qx.se” стверджує, що живучи у невеличкому містечку не виникає жодних проблем, що стосується сексуальної орієнтації чи гендерної проблеми. Єва Брунне стверджувала, що подібні проблеми торкнулись у неї, ще коли їй було 17 – 20 років. При цьому жодних тривог на релігійному підґрунті не існувало. Своє активне життя у церковній громаді Брунне знайшла не відразу.
У 1978 р. майбутній єпископ Стокгольмської дієцезії після завершення університету у Лунді була рукопокладена на пастирське служіння. Після Лунду служила пастирем у Карлскруне та Сундбюберге термінами близько 8 років.
В цей період церква Швеції ставала дедалі ліберальнішою громадою. Традиційно вважається, що церква Швеції доволі консервативна. Однак зміни та реформи були постійним явищами. Та й її головою є монарх держави. З історії відомо, що завдяки місіонерській діяльності святителя Ансгара, Швеція в X ст. приймає християнство. У зв’язку з феноменом Реформації, що трапилась у Німеччині XVI ст., привело до церковної реформ і Швеції. Зокрема, король Улоф Шетконунг (995 — 1022) сприяв активній християнізації Швеції. А у 1517 р. Олаф та Ларс Петрі, приїхавши до Німеччини захопились промовою Мартіна Лютера щодо зловживань продажу індульгенцій у церкві. Шведський король Густав Вас відреагував негативно до проповіді братів Петрі. Однак, реформа тривала поступово. Літургія з 1525 р. перекладена на національну мову, пізніше переклались богослужбові книги, відмінено целібат.
Церква Швеції підтримує лютеранську традицію і входить до Всесвітньої лютеранської федерації. Церква нині благословляє, реєструє одностатеві шлюби, підтримує жіночий вікаріат, єпископат. Церква Швеції прихильниця сучасної ліберальної теології. Однак, такі тенденції присутні не лише у церкві Швеції. Так, Євангелічна Лютеранська Церква Німеччини в розвитку своєї ліберальної позиції дозволила існуванню жіночого пасторату. Прикладом слугували пастори Марія Йєпсен (перша у світі жінка-єпископ) та Маргот Кесман. У 2007 р. церква надала можливість благословляти одностатеві цивільні партнерства (не плутати з гомосексуальними шлюбами! – авт.) Підтримку подібної “модернізації” погодились надати представники Лютеранської Церкви Америки, Італії, Данії церков Ісландії, Протестантська Церква Нідерландів, Об’єднана церква Канади тощо. У 2012 р. народна церква Данії офіційно дозволила вінчати партнерів однієї статі як “шлюби”. Церква Швеції не була при цьомувинятком. Поряд з лютеранською традицією церква активно підтримує народні рухи щодо прав людини. Не стала при цьому осторонь і єпископ Брунне.
У 2001 р. церква Швеції благословила одностатевий партнерський союз Єви Брунне та її партнерки Гунніли Лінден, яка також служитель церкви. Нині пара виховує сина. Згідно з джерелами, до цього союзу ліберально віднеслась ВЛФ – Всесвітня лютеранська федерація – ліберальна та найбільша лютеранська релігійна спільнота у світі. Реакція парафіян шведської церкви неоднозначна: чимало вірян покинуло церкву Швеції після інциденту, інші ж – віднеслись нейтрально. При цьому сам факт благословення партнерства в жодному випадку не вплинув на обрання Єви Брунне у 2006 р. на посаду декана дієцезу у шведській столиці. Через три роки у травні 2009 р. відбулись вибори єпископа у Стокгольмі. Цей кульмінаційний момент хвилював не лише вірян церкви, але й усю громадськість. Обрання єпископа проходило шляхом голосування. Результатом його стало підтримкою 413 голосів Єви Брунне. Її обрано єпископом.
Урочиста подія відбулась на святковій месі у м. Уппсала, в якому розташована найстаріша кафедра церкви. Прийнявши митру та єпископське облачення, Брунне підримали бурхливими оплесками, як п’яту жінку — єпископа та першу жінку відвертої гомосексуальної орієнтації в історії церкви Швеції. Офіційна позиція церкви з цього приводу одна – через призму модернізації вона має стати ближчою до людей і дотримувати національні інтереси її громадян. Безумовно, консервативні лютеранські церкви та інші конфесії влаштували бойкот з приводу обрання Брунне. Інтернет – джерело “Regions.su” з посиланням на католицький портал “Milites Christi Imperatoris” повідомляє, що не усі лютеранські спільноти підтримали обрання. Так, не приїздили на рукопокладення представники Естонії, Литви та Ісландії. Не приїздили навіть англіканські єпископи з Північної Ірландії.
Головним девізом Брунне, як єпископа дієцезії стала цитата з Нового Заповіту: ”Не дивлячись на обличчя” (швед. G?r inte skillnad p? m?nniskor) взятого з послання ап. Якова. На думку Єви Брунне, церква повинна бути відкритою для усіх людей, в тому числі і для людей іншої статевої орієнтації. При цьому, як вважається, саме любов, яка вище усього повинна сприяти такому ставленню. Однак, проблема гомосексуалізму у церкві Швеції завжди було питанням для дискусій десятки років. З точки зору Брунне не дозволити бути у церкві геям або лесбіянкам – прирівняється до ксенофобії або расової дискримінації. “Я протягом багатьох років була запрошеною на багато дискусій, з приводу того правильний це шлях або хибний. І я відчувала, що не хочу ставити себе у ситуацію, в якій вони обговорюватимуть права я чи ні. Однак ніколи ніхто не запрошував чорношкірого чоловіка з темою для дебатів “Чи вірним є те, що Ви чорношкірий?” Мова йде не про точку зору, а про людей”, — пояснює Брунне.
“Відкритість церкви для усіх і не для таких як ти”, – головне її кредо. При цьому вона намагається підтримувати різну соціальну роботу, в якій можна було б залучити багатьох людей щодо їх зацікавлення у церкві. Вона вважає, що церква повинна йти на зустріч часу, в якому має змогу жити. При цьому, як відомо, церква Швеції здійснила чимало кроків для цього. Однак, статистика відвідуваності церковної громади і нині бажає кращого. Лише 2% шведів відвідують меси щонеділі. Так, починаючи з 1958 р. рукопокладає жінок у клір, а з 2007 р. вже благословляє одностатеві шлюби, а 2009р. – надає право на їх реєстрацію. У Стокгольмі на чолі з пастирем Олле Індестромом церква проводить “техно-меси.” Чималий вплив на подальші рішення, що будуть прийняті у церкві вирішує шведський парламент. Не менше вражають і статистичні дані, згідно з якими, одностатеві шлюби підтримують 71 % населення Швеції (з посиланням на Starkt st?d f?r homo?ktenskap, SvD ).
У Єви Брунне не менш цікавою є біблійна інтерпретація щодо відповіді консерваторам по відношенню одностатевих шлюбів. “Моя стандартизована відповідь, — Біблія нічого не знає про гомосексуальні відносини в сучасному розумінні. Біблійні місця по відношення до гомосексуалізму говорять лише про безпечність відносин жінки з її партнером. Наприклад, мова йде про чоловіків, що мають секс з іншими чоловіками, а потім одружуються на жінках (тобто зраджують, -авт.)…Старий заповіт говорить лише про чистоту виконання закону, які не мають нічого спільного з гомосексуалізмом ” Тому єпископ Брунне вважає, що ця проблема торкається моногамності відносин у шлюбі і постійності в одному партнері. Виховуючи разом із своїм партнером сина, єпископ Брунне мріє про можливе порозуміння між особами різних поглядів на суспільство, церкву та сім’ю, адже усі ми – діти Божі та рівні перед ним.
Водночас наскільки б сучасні ліберальні теологи не мали змоги дискутувати щодо ролі жінки в керівництві церковної громади або ж відвертих геїв та лесбіянок, варто зауважити і не забувати про наступне:
- Традиційне існування інституту сім’ї завжди передбачало наявності батьківства, а не партнерства. Отже мова йде не про “людей”, як вважає єпископ Брунне, а про їх ідентифікацію;
- Відсутність природної репродукції, яка суперечить уявленням в церкві про шлюб, як Таїнство;
- Ліберальне ставлення в церковному середовищі щодо проблем гендеру та жіночої емансипації дещо дискредитує структуру церкви та їй суперечить;
- Ліберальність, яку підтримує сучасне християнство породжує в особистості зростанню меркантильних інтересів та зведенню життя лише щодо своїх бажань та прагнень як невід’ємної складової “волі Божої”.
На підставі вище зазначеного можна однозначно ствердити, що вся ця сукупність проблем підтриманих церквою, приведе до дискредитації її як організаційної структури, священного осередку деградації суспільства та занепаду інституту сім’ї. Церква, як організм, безперечно має право на свій розвиток, динаміку. Це підтверджується новозавітніми текстами, отцями церкви. Однак, коли в організм потрапляє вірусне інфекційне захворювання, йому просто необхідне лікування. Щиро хочеться сподіватись, що українських церков та суспільства негативні віхи толерантності та політкоректності не вплинуть на формування нової свідомості. В усякому випадку нам потрібно сприяти цьому, якщо бажаємо зберегти нашу духовність у своїй значимості.
Я не засуджую жодним чином Єву Брунне, як жінку, пастора та єпископа однієї з крупних церков Європи. Слід вести мову про спосіб буття та про можливі наслідки. І дійсно, як навчав, Конфуцій слід просто проявляти вміння “виправити імена”, — називати речі своїми іменами. Щоб поставити усі крапки над “і” на завершення наведу цитату з послання до римлян апостола Павла: “Тому то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь. Через це Бог їх видав на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові. 28 А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне.” Це безпрецедентна позиція апостола щодо хвилюючого питання в сучасній ліберальній теології. А можливо апостол Павло всього на всього не навчений “толерантності”?!
Євген Распопов
Яка твоя реакція?
