Особливе місце в його художній практиці займає техніка зображення «догори дриґом», яка стала не лише естетичним прийомом, а й ідеологічним жестом спротиву канонічним формам мистецького відображення дійсності.
Початок формування мистецької ідентичності Базеліца припав на період навчання в Академії образотворчого та прикладного мистецтва у Східному Берліні, звідки його виключили за формалістичні погляди, що суперечили офіційній соціалістичній доктрині. Вже цей факт підкреслює раннє відчуження митця від усталених структур і його прагнення до автономії вираження. Переїзд до Західного Берліна та подальше навчання в Академії образотворчого мистецтва стали поворотним моментом у його кар’єрі: саме тут сформувалися його основні естетичні принципи, що ґрунтувалися на запереченні абстрактного мистецтва, культивованого в післявоєнному модернізмі, на користь глибоко емоційного, часто провокативного фігуративного живопису.
З ранніх років Базеліц виявляв інтерес до витоків німецького експресіонізму, зокрема до творчості Ернста Людвіга Кірхнера та Еміля Нольде. Подібно до них, він прагнув передати первісну, нефільтровану емоцію через грубий живописний жест, спотворену перспективу, насичені кольори та символічні мотиви. Однак, на відміну від класичних експресіоністів початку ХХ століття, його роботи часто вирізнялися нарочито тривожним, навіть шокуючим змістом, що знаходив своє втілення у фрагментованих тілах, спотворених обличчях і гротескних композиціях. У середині 1960-х років особливу увагу він приділив образам героїв, пастухів і маргінальних фігур — своєрідним метафорам німецької ідентичності після катастрофи нацизму.
Поворотним у творчості митця став 1969 рік, коли він вперше представив серію робіт, перевернутих «догори дриґом». Такий прийом виводив картину за межі звичної оптики сприйняття, змушуючи глядача зосереджуватися не на зображеному сюжеті, а на самій поверхні полотна — як об’єкта, де розгортається акт живописного мислення. Цей жест був інтелектуальним коментарем до історичної пам’яті, культурної відповідальності та механізмів репрезентації: художник поставив під сумнів очевидність візуального досвіду, закликаючи до його переосмислення в контексті складної німецької історії.
Естетика спротиву та провокації
Ранні виставки Базеліца супроводжувалися скандалами. У 1963 році на його першій персональній виставці в Берліні було вилучено кілька картин через звинувачення в непристойності. Це не лише свідчило про граничну експресивність його образів, а й підтверджувало здатність митця порушувати суспільні табу, експлуатуючи напругу між публічною мораллю та особистим актом творчості. Базеліц використовував шок не як самоціль, а як засіб пробудження критичної свідомості глядача. У його полотнах навмисна грубість, густий імпасто та виразна деформація служать інструментами емоційного впливу, виявляючи приховані травми національного минулого.
Художник ніколи не обмежувався лише живописом. Його графічні серії — офорти та гравюри на дереві — зберігають ту саму енергетику неоекспресіоністичного жесту, в той час як дерев’яні скульптури додають об’ємності його естетичному висловлюванню. Усі ці форми єдині у своїй емоційній насиченості, безпосередності й провокативності. Через них Базеліц продовжував дослідження тем ідентичності, тілесності, історичної відповідальності та психологічної нестабільності.
Здобувши визнання у 1980-х роках, Базеліц увійшов до кола найбільш відомих постмодерних митців Європи. Його участь у престижних виставках, зокрема у Documenta в Касселі, міжнародне визнання та зростання цін на його роботи лише посилили інтерес до його мистецтва. У 1995 році Музей Гуггенхайма в Нью-Йорку організував першу ретроспективу Базеліца у США, що закріпила його статус як одного з найвпливовіших художників свого покоління. Подальші виставки, серед яких виділяється ретроспектива 2018 року в Музеї Гіршхорна, засвідчили тривалий інтерес до його спадщини, яка не втрачає актуальності.
Попри успіх, сам митець часто наголошував на своїй «аутсайдерській» позиції. Його ставлення до інституцій, мас-медіа та мистецької критики залишалося скептичним. Базеліц не уникав контроверсій і в публічних заявах, серед яких особливий резонанс мали його сексистські висловлювання у 2013 і 2015 роках. Вони спровокували хвилю критики, знову висвітлюючи питання відповідальності митця перед суспільством.
Георг Базеліц є не лише новатором формальної мови неоекспресіонізму, але й одним із найглибших інтерпретаторів культурної травми ХХ століття.
Іван Гудзенко
