Гай Валерій Катулл (бл. 84–54 рр. до н. е.) — один із найвизначніших ліриків Стародавнього Риму, чиї твори залишаються об’єктом наукових досліджень та літературного захоплення. Його поезія, що поєднує емоційну глибину, дотепність та соціальну сатиру, стала фундаментом для розвитку римської лірики.
Точних біографічних даних про Катулла збереглося небагато. Більшість відомостей походять із його власних віршів, свідчень сучасників та пізніших античних авторів. Відомо, що він народився у Вероні, що належала до Цизальпійської Галлії, але значну частину життя провів у Римі, де брав активну участь у літературному та політичному житті.
Катулл був сучасником таких видатних діячів, як Цицерон, Юлій Цезар та Помпей. Його вірші містять гостру критику на адресу Цезаря та його прибічників, що свідчить про незалежність поглядів поета. За легендою, Цезар, незважаючи на образи, виявив милосердя до Катулла, що підкреслює значний вплив поета на римське суспільство.
Творчість: між любов’ю та сатирою
Збережений корпус творів Катулла налічує 116 віршів, які умовно поділяються на три групи:
- Лірика кохання– цикл віршів, присвячених Лесбії (псевдонім, під яким, ймовірно, ховається Клодія, представниця римської аристократії). У цих творах поет коливається між захопленням, ревнощами та розпачем, створюючи один із найяскравіших образів любовної лірики античності.
- Полемічні та сатиричні твори– гострі епіграми, спрямовані проти політичних діячів (Цезаря, Мамурри) та літературних суперників.
- Елегії та дружні послання– вірші, присвячені друзям (наприклад, поету Цинні) та особистим переживанням, зокрема скорботі за померлим братом.
Творчість Катулла мала значний вплив на поетів епохи Августа (Горація, Проперція, Овідія), які наслідували його ліричний стиль. У середньовіччі його твори були маловідомими, але в епоху Відродження інтерес до Катулла відродився, і його поезія стала зразком для європейських ліриків.
Іван Гудзенко
