Основи галліканізму
Галліканізм базувався на трьох ключових принципах:
Незалежність короля у світських справах. Французький монарх визнавався вищою владою у своєму королівстві, незалежно від папських вказівок.
Перевага вселенського собору над папою. Соборна теорія стверджувала, що найвищою інстанцією у церковних питаннях є вселенський собор, а не Папа Римський.
Союз духовенства і короля. Це партнерство обмежувало втручання папської влади у внутрішні справи королівства, залишаючи багато рішень у руках національного кліру та короля.
Витоки та ранній розвиток
Хоча термін «галліканізм» з’явився лише у XIX столітті як протиставлення ультрамонтанізму, корені цієї доктрини сягають VIII-IX століть. Діяльність Карла Великого та формування французького націоналізму створили підґрунтя для виникнення галліканізму. Знаковим моментом стала боротьба між королем Філіпом IV Прекрасним і Папою Боніфацієм VIII у XIV столітті. Тоді французька монархія відкрито кинула виклик папській владі, підкресливши свою незалежність.
У 1398 році під час Великого розколу французький король Карл VI ухвалив рішення припинити послух Авіньйонському папі Бенедикту XIII. Згодом у 1438 році Карл VII видав «Прагматичну санкцію Буржа», яка проголосила обмеження папської влади, підтверджуючи підпорядкування папи вселенському собору та залежність його юрисдикції від королівської волі.
Розквіт
До XVI століття галліканізм оформився у двох формах:
Політичний галліканізм
Королівський виражався в політиці французьких монархів, які прагнули контролювати церковні справи.
Парламентський ставив акцент на ролі судів і законодавчих органів у церковних питаннях. Найвідомішим прихильником був юрист П’єр Піту, чия праця «Libertés de l’église gallicane» залишалася впливовою навіть після засудження Римом.
Теологічний галліканізм
Найбільш відомим виразом став документ «Чотири Галліканські статті» (1682 р.), які підтвердили такі положення:
— Папа не має світської влади.
— Папа підпорядковується вселенським соборам.
— Давні звичаї Французької церкви повинні залишатися непорушними.
— Папська непогрішність потребує схвалення всієї церкви.
Автором цих статей був єпископ Жак-Бенінь Боссюе. Незважаючи на їх засудження папою Олександром VIII і тимчасове скасування Людовиком XIV, вони стали символом галліканської позиції.
Занепад
Раціоналізм XVIII століття, що підважив авторитет католицької церкви, ослабив позиції галліканізму. Французька революція остаточно зруйнувала традиційні церковні структури. Хоча Наполеон Бонапарт підтримував певні елементи галліканізму, його інтерес був радше політичним.
Остаточний удар завдав Перший Ватиканський Собор (1869–1870), який проголосив догмат про папську непогрішність і утвердив ультрамонтанську позицію.
Іван Гудзенко
