Фукідід, один із великим представників давньогрецької історичної думки, народився близько 460 року до нашої ери, хоча точна дата його народження залишається дискусійною. Помер він після 404 року до нашої ери, однак обставини його смерті достеменно невідомі. Ім’я Фукідіда нерозривно пов’язане із його найвідомішим твором — «Історією Пелопоннеської війни», що розкриває боротьбу між Афінами та Спартою у V столітті до нашої ери. Його праця стала першим в історії зразком раціонального, політичного й морального аналізу міжнародних відносин, військової політики та природи людського суспільства під час війни.
Відомості про особисте життя Фукідіда надзвичайно обмежені й базуються переважно на його власних зауваженнях у тексті «Історії». Він походив з Афін і належав до заможного стану, що підтверджується його правами на видобуток золота у Фракії, поблизу острова Тасос. По батьковій лінії його ім’я Олорус натякає на фракійське походження матері або предків. Близькість до політичної еліти, можливо, сприяла його вибору на посаду стратега у 424 році до н.е., хоча його військова кар’єра була затьмарена невдачею під час оборони Амфіполя від спартанця Брасіда.
Після втрати Амфіполя Фукідід зазнав вигнання, що тривало понад двадцять років. Цей період, однак, став вирішальним для його інтелектуальної праці: він набув можливість безпосередньо спостерігати як за афінянами, так і за їхніми ворогами, надаючи майбутній «Історії» рідкісну глибину об’єктивності. Досвід вигнання сформував підхід Фукідіда до вивчення війни не як випадкової сукупності подій, а як закономірного процесу, зумовленого людськими пристрастями, політичними інтересами й системними вадами державних механізмів.
«Історія Пелопоннеської війни» Фукідіда складається з восьми книг, хоча така структура, ймовірно, не була первинним задумом автора. Твір обривається восени 411 року до н.е., задовго до завершення війни. Це свідчить про те, що Фукідід працював над розширенням і уточненням свого тексту до останніх днів життя. Попри незавершеність, його твір справив величезний вплив на розвиток історичної науки. Уже сучасники і нащадки — Ксенофонт, Феопомп та інші — сприймали працю Фукідіда як взірець об’єктивної історіографії.
Структура і методологія Фукідіда засвідчують прагнення до критичного аналізу подій. Він поділив свою роботу на кілька фаз: від складання нотаток до поступового їх переписування і впорядкування в логічно послідовну розповідь. На відміну від попередника Геродота, який часто звертався до міфологічних і анекдотичних джерел, Фукідід прагнув базувати свої висновки на перевірених фактах і особистому досвіді. Його метод полягав у систематичному зборі свідчень очевидців та критичному аналізі їхніх повідомлень, що врешті-решт створювало об’єктивну й цілісну картину війни.
Особливий інтерес для Фукідіда становила психологія мас та політичний характер громад. Він аналізував зіткнення між активними, новаторськими афінянами й обережними, традиціоналістськими спартанцями, підкреслюючи фундаментальну різницю у політичних культурах обох держав. Афіни постають як втілення духу динамічних змін, творчості та експансії, тоді як Спарта — як символ витримки, самодисципліни та стратегічної обережності.
Хоча Фукідід переважно зосереджувався на діях держав як колективних суб’єктів, він також приділяв увагу ролі видатних особистостей. Його портрети Перікла, Брасіда, Алківіада та Фемістокла демонструють глибоке розуміння складного переплетення особистих амбіцій, громадянського обов’язку та історичної необхідності. Особливо виділяється образ Перікла як ідеального державного діяча, який поєднує розсудливість із натхненним лідерством.
Фукідід також виявляв глибоку зацікавленість у військовій техніці та стратегії. Він уважно аналізував способи ведення облоги, особливості морських і сухопутних боїв, інновації в організації флоту й армії. Опис Сицилійської експедиції, нічних битв та відчайдушних маневрів афінян свідчить про його професійний інтерес до практичних аспектів військової справи. Розуміння залежності політичної могутності від економічних ресурсів і військово-морської сили стає основною темою вступних частин «Історії», де Фукідід простежує еволюцію грецьких держав від епохи переселень до утвердження великих міст-держав.
Таким чином, «Історія Пелопоннеської війни» Фукідіда є не лише описом конкретного конфлікту, а й спробою осмислення універсальних закономірностей політичного життя, воєнного протистояння та людської природи. Вона заклала основи наукової історіографії, вплинула на розвиток політології, соціології та військової науки. Прагнення до правди, об’єктивність аналізу та глибоке розуміння людської мотивації зробили Фукідіда одним із безсмертних класиків світової культури.
Іван Гудзенко
