Монастирі на той час займали свою позицію щодо гуманізму та вивчення грецької мови, а от абатство святого Бенедикта Мальезе на чолі з їхнім єпископом Жоффруа д’Естісак підтримував гуманістичні прагнення, а тому приймає Франсуа та П’єра Амі на посаду секретарів.
У 1530 році – вступає в медичну школу Монпельє. Отримав професію лікаря у міській лікарні Ліона. Його увагу привернули середньовічні романи щодо діяльності велетнів
і чудеса. Захоплення цими романами змусило Рабле створити свою книгу. У 1532 році — друкує книгу, яка не знайшла схвалення і була засуджена Сорбоною, на теологічному факультеті Паризького університету. Автор починає щось змінювати в книзі, створюючи сатиричний твір.
Рабле відвідав ув’язнених друзів. Разом з дипломатом, кардиналом і посланцем Жаном Дю Белле відправляється в Рим до папи, аби той звільнив Рабле і всіх, хто порушував церковну дисципліну, простивши їхні гріхи. Зустріч з папою відбулася взимку 1536 року. У 1537 році розгортає творчу діяльність. Презентує свої твори для отримання ступеня доктора наук. У працях Рабле з медицини помітний вплив Галена та Гіппократа. Франсуа мав прекрасну репутацію на той час, був здатний до тлумачення грецьких текстів, приділяв увагу анатомічним сеансам.
Не назвати його філософію самобутньою просто неможливо. У книзі Рабле під назвою «Життя Гаргантюа» йде мова про народження героя, який чудесним чином з’являється на світ. В книзі містяться глави щодо дитинства, виховання у підлітковому віці. Також вказуються вихователі цього героя — люди, яких пов’язують з двома епохами – середньовіччям та відродженням. У автора виникає захоплення від виховання другого, а презирство – до першого. Перша частина його книги розповідає про подорож одного із героїв середньовічної французької казки велетня Гаргантюа. Завдяки зовсім випадковому матеріалу, автор пише сатиру, підлаштовуючи її під релігійний, політичний, соціальний устрій, осмислюючи усе це як гуманіст. За передбаченнями Франсуа Рабле середньовічний устрій повинні змінити нові початки.
У романі Рабле, Гаргантюа забирає дзвони Собору Паризької Богоматері, до нього з теологічного факультету Паризького університету направляють делегацію з метою їх повернення. Делегацію очолює магістр Іанотус. На противагу цьому недоумкуватому старому стоїть Гаргантюа, людина досвідчена, вихована, його вирізняє світлий розум та бездоганна зовнішність, володіння латиною. Його помічником виступає брат Жан, аналогічний з персонажем балади про Робін Гуда. Брат Жан є втіленням ідеалу, що близький і для самого автора роману як і сам Еразм Роттердамський.
Як бачимо сам роман було написано уривками, який по суті не має визначеного витриманого плану. Друга частина книги «Пантагрюель» чомусь поєднується з першою, тільки за зовнішнім чином. Про інші частини можна сказати так само, третя із них виходить через чотирнадцять років і то після його смерті. Але усі недоліки цієї зовнішньої композиції загладжуються життєвістю змісту цього роману, безкарним гострим розумом, яким проникнута сама ж книга. У тому полягає причина, що друкована книга «Гаргантюа та Пантагрюель» витримала близько шістдесяти видань, тим самим викликаючи підозру та заборону зі сторони Сорбонни, то прокляття самих проповідників і привілей для друкування та продажу з дозволу королів.
Насамперед, сатира Рабле подається у міфологічно- алегоричній формі. Зброя сатири – гомерівський сміх, який виявляється в усьому, зокрема фігурах, пороках, людському цинізмі.
Рабле є життєрадісним ідеалістом, що оспівує життєві моменти, відстоюючи гармонічний розвиток духа та тіла. Образною та багатою відтінками мовою Франсуа Рабле надав великого впливу для подальшого розвитку французької словесності.
У 1554 році Рабле помирає, а місце його поховання до цього часу невідоме. Необхідно вважати, що французького письменника було поховано на місцевому кладовищі поблизу собору святих Петра і Павла. Жителі Парижу прийшли востаннє, щоб попрощатися з талановитим інтелектуалом їхньої епохи, віддати шану і висловити скорботу. На надгробку Рабле зявилися дві епітафії, які до цього часу приводять до роздумів як тогочасне так і сучасне суспільство Франції.
Богдан Стрикалюк
