Плато Масади має ромбоподібну форму та здіймається приблизно на 434 метри над рівнем Мертвого моря. Його природна ізольованість, стрімкі схили та обмежені шляхи доступу зумовили оборонний потенціал місцевості ще в елліністичний період. Перші укріплення, ймовірно, з’явилися за часів Хасмонеїв у II–I століттях до н. е., однак справжнього стратегічного й архітектурного значення Масада набула за правління Ірода Великого.
Ірод перетворив Масаду на королівську цитадель і притулок на випадок політичної нестабільності. На вершині плато були зведені палаци, склади для провіанту, казарми, потужні оборонні стіни з вежами, а також складна система водопостачання. Акведуки та цистерни дозволяли накопичувати значні запаси води, що робило фортецю придатною для тривалої оборони в умовах пустелі.
Після смерті Ірода Масада перейшла під контроль римлян, однак на початку Першого єврейського повстання у 66 році н. е. була захоплена зелотами — радикально налаштованою юдейською групою, що відкидала будь-яке підкорення Риму. Після поразки повстання та падіння Єрусалиму Масада залишалася останнім осередком організованого спротиву.
У 72–73 роках н. е. римський легіон під командуванням Флавія Сільви розпочав облогу фортеці. Римляни вибудували навколо плато систему таборів і збудували масивний похилий насип, який дозволив підвести облогові машини до стін. Коли прорив став неминучим, захисники Масади, за свідченням Йосипа Флавія, обрали колективне самогубство, відмовившись від полону та рабства. Цей епізод став одним із найвідоміших і водночас найбільш дискусійних моментів юдейської історії римського періоду.
У наступні століття Масада використовувалася епізодично: у II столітті н. е. її ненадовго займали юдеї, а у візантійський період тут існувала християнська громада. Після цього місце було покинуте аж до XX століття. Археологічні розкопки середини ХХ століття підтвердили високу точність описів Йосипа Флавія та відкрили унікальні пам’ятки побуту, релігійного життя й військової інфраструктури.
Іван Гудзенко
