Природа у Шеллінга не протиставляється духові. Вона є прихованою формою розуму, своєрідним несвідомим рівнем того ж абсолютного начала, яке у свідомості постає як мислення. Саме тому філософія природи набуває статусу самостійної філософської дисципліни в межах розуміння філософії як особливої форми теоретичного мислення.
Подолання кантівського дуалізму
Шеллінг формує свою концепцію природи як відповідь на обмеження кантівської критичної філософії. Кант чітко розмежував сферу природи, підпорядковану необхідності, і сферу свободи, що належить практичному розуму. Проте таке розмежування залишало відкритим питання про їхню внутрішню єдність.
У філософії Іммануїла Канта природа постає як об’єкт пізнання, але не як суб’єктний принцип. Шеллінг прагне подолати цей дуалізм, показавши, що природа і дух мають спільну першооснову.
Природа як динамічний процес
На думку Шеллінга, природа є процесом саморозгортання. Вона проходить різні стадії — від неорганічних форм до життя і свідомості. Цей розвиток не є випадковим, а має внутрішню доцільність, що виявляється у зростаючій складності організації.
Природа у Шеллінга є творчою силою, яка поступово приходить до самосвідомості в людині. Таким чином, свідомість не протистоїть природі, а є її вищим етапом.
Філософія тотожності як наступний крок
Розвитком філософії природи стає філософія тотожності. У ній Шеллінг формулює тезу про тотожність мислення і буття в абсолюті. Абсолют не є ні чистою свідомістю, ні чистою природою — він є їхньою первісною єдністю. У межах цієї концепції всі протилежності — суб’єкт і об’єкт, свобода і необхідність, дух і природа — є відносними й постають лише на рівні розрізнення. В абсолюті вони знімаються, зберігаючи свою відмінність у єдності.
Відмінність від фіхтевої концепції Я
Філософія тотожності Шеллінга є також критикою фіхтевої редукції реальності до діяльності Я. Для Фіхте вся об’єктивність виводиться з самосвідомості. Шеллінг же наполягає на тому, що природа має власну онтологічну вагу і не може бути зведена до суб’єктивного принципу.
Ця відмінність чітко проявляється в порівнянні з філософією Йоганна Ґотліба Фіхте, яка, на думку Шеллінга, не здатна повною мірою пояснити об’єктивний характер природи.
Абсолют і межі раціонального пізнання
Шеллінг визнає, що абсолют не може бути повністю осягнений дискурсивним мисленням. Саме тому він надає особливого значення мистецтву, яке, на його переконання, здатне безпосередньо виявити єдність суб’єктивного й об’єктивного.
Художній геній інтуїтивно осягає ту саму тотожність, яку філософія прагне виразити поняттями.
Філософія природи і тотожності Фрідріха Шеллінга стала важливим етапом розвитку німецького ідеалізму. Вона підготувала ґрунт для системи Гегеля та вплинула на подальші напрями філософії, зокрема на філософію життя і романтичну традицію.
Саме завдяки цій концепції Шеллінг посідає самостійне й незамінне місце в історії німецької класичної філософії як мислитель, що намагався осмислити світ у його органічній цілісності.
Іван Гудзенко
