На відміну від Середньовіччя і навіть Відродження, філософія Нового часу зосереджується не стільки на синтезі традицій, скільки на пошуку надійного методу пізнання, здатного забезпечити достовірність знання.
Зміна філософської проблематики
Центральним питанням філософії Нового часу стає проблема пізнання:
як можливе достовірне знання і на чому воно має ґрунтуватися.
Якщо у філософії Відродження увага була зосереджена на людині як духовній істоті, то тепер людина постає передусім як пізнавальний суб’єкт, здатний сумніватися, мислити, перевіряти і доводити. Це означає радикальний поворот до епістемології, яка поступово витісняє метафізику з центрального місця у філософії.
Раціоналізм: розум як джерело істини
Одним із провідних напрямів філософії Нового часу є раціоналізм. Раціоналісти вважали, що саме розум, а не чуттєвий досвід, є головним джерелом істинного знання. Математика і логіка стають зразком наукової достовірності.
Раціоналізм утверджує віру в здатність людського мислення пізнати структуру реальності шляхом дедукції і ясних понять. Саме в цьому контексті формується ідея суб’єкта, який мислить незалежно від зовнішніх авторитетів.
Емпіризм: досвід як основа пізнання
Поряд із раціоналізмом розвивається емпіризм, який робить акцент на чуттєвому досвіді. Емпірики стверджують, що знання походить не з вроджених ідей, а з досвіду сприйняття і спостереження.
Цей напрям тісно пов’язаний із розвитком природничих наук і експериментального методу. Філософія Нового часу в цьому випадку прагне узгодити мислення з практикою наукового дослідження.
Суб’єкт і метод
Спільним для різних напрямів Нового часу є увага до методу. Філософія більше не задовольняється змістовними відповідями — вона шукає правила мислення, які гарантують істину.
Саме в Новому часі формується уявлення про суб’єкта пізнання як активного, автономного і відповідального за власні судження. Цей суб’єкт сумнівається, перевіряє і вибудовує знання на раціональних засадах.
Від філософії природи до науки
Філософія Нового часу остаточно розмежовує філософське і наукове пізнання. Якщо у Відродженні натурфілософія поєднувала метафізику й спостереження, то тепер наука починає існувати як самостійна форма знання.
Філософія ж бере на себе роль методології науки, аналізу підстав пізнання і меж людського розуму.
Філософія Нового часу заклала основи сучасної раціональності. Вона сформувала уявлення про науку, автономний розум, метод пізнання і суб’єкта, відповідального за істину.
Без цієї філософії неможливо уявити ні Просвітництво, ні сучасну науку, ні модерні концепції людини і суспільства.
Іван Гудзенко
