У VI столітті на Заході почала з’являтися практика додавання формули Filioque до Символу віри, спочатку у Вестготському королівстві Іспанії. Це відображало боротьбу проти аріанства та водночас формувало латинське бачення відносин у Трійці. Західні богослови, особливо Августин, почали підкреслювати співвідношення Отця і Сина як джерела Святого Духа. Такий розвиток богослов’я дозволив вважати, що Святий Дух походить і від Отця, і від Сина — що й було закріплено у вставці Filioque. Хоча офіційного схвалення цієї формули папою не було аж до XI століття, поступово вона входила в літургійне вживання у багатьох західних регіонах.
Остаточне включення Filioque до Символу віри відбулося за понтифікату папи Бенедикта VIII (1012–1024), після чого вона стала частиною офіційного богослов’я Римсько-католицької церкви. Проте східні патріархи розглядали цю зміну як несанкціоноване втручання в спільний і незмінний текст символу віри, ухвалений соборно. На їхню думку, будь-яке редагування таких документів без погодження з усією Церквою є канонічним порушенням. Так виник глибокий богословський конфлікт, що відображав не лише різні підходи до тлумачення Святого Письма, але й розбіжності у самій структурі церковної влади.
Богословський зміст та наслідки формули Філіокве
У центрі суперечки навколо Filioque лежить розуміння внутрішніх відносин Осіб Святої Трійці. Західна традиція, спираючись на латинське богослов’я, сформувала вчення, згідно з яким Святий Дух походить одночасно від Отця та Сина як від одного джерела — через спільну волю та дію. Така позиція, зокрема, викладена у творах Августина, де він наголошує, що Святий Дух є «зв’язком любові» між Отцем і Сином. З богословської точки зору це тлумачення не відкидає унікальної ролі Отця як джерела Трійці, але вводить ідею участі Сина у походженні Святого Духа.
Православне богослов’я натомість твердо стоїть на позиції єдиного джерела — Отця. Згідно зі східною традицією, Святий Дух походить лише від Отця, і ця істина не підлягає редагуванню чи доповненню. Православні богослови наголошують, що додавання Filioque не тільки порушує соборний принцип ухвалення віровчень, але й спотворює істинне вчення про Трійцю, оскільки вводить нову ієрархію в Божественну сутність. Особливо сильну критику це положення отримало з боку святителя Фотія, патріарха Константинопольського, який у IX столітті звинуватив Захід у єресі та викривленні віровчення.
Спір навколо Filioque став не лише богословським, але й еклезіологічним. Захід, на чолі з Римським престолом, почав поступово закріплювати універсалістську модель церковної влади, тоді як Схід залишався вірним ідеї соборності й рівноправності патріархатів. Таким чином, Filioque перетворилося на символ ширшого конфлікту — боротьби між централізацією та колегіальністю в Церкві. У 1054 році цей конфлікт досяг апогею, що й призвело до Східно-Західного розколу — Великої схизми, наслідки якої відчутні й донині.
Сучасні богословські діалоги та можливості порозуміння
Упродовж ХХ століття питання Filioque стало об’єктом глибокого вивчення та обговорення в контексті екуменічного діалогу між Східною та Західною церквами. Одним із важливих кроків стало визнання з боку деяких богословів Римо-католицької церкви того, що формула Filioque була історично зумовленою, але не є необхідною для визнання істини. У 1995 році Папська рада зі сприяння християнській єдності визнала, що латинська та грецька формули походження Святого Духа можуть бути взаємодоповнюючими, а не взаємовиключними. Це відкриває можливості для примирення в контексті вірності спільному християнському кореню.
Варто зазначити, що деякі сучасні англіканські та протестантські церкви, хоча й зберегли Filioque у своїх літургіях, водночас відкриті до перегляду його значення. У деяких перекладах англійською мовою фраза Filioque звучить як «і від Сина», а іноді — «і через Сина», що зменшує її догматичну напругу. Православна ж позиція залишається стабільною: будь-яка зміна у Символі віри, не ухвалена Вселенським собором, вважається недопустимою. Проте в діалозі між Церквами зростає розуміння того, що подолання богословських розбіжностей можливе через глибоке осмислення передання, взаємоповагу та справжню відкритість до істини.
Формула Filioque — не лише історичний термін, а й ключ до розуміння складної архітектоніки християнської догматики. Її дослідження допомагає простежити, як різні контексти та культурно-богословські традиції формували розуміння єдиного християнського вчення. Незважаючи на те, що ця фраза стала однією з головних причин розколу, у ній також закладено потенціал для майбутнього порозуміння — за умови повернення до першоджерел, глибокого аналізу й відданості істині.
Іван Гудзенко
