Фікх — це наука, що вивчає норми шаріату, тобто ісламського права, через аналіз його джерел і методів. Він є продуктом інтелектуальних зусиль мусульманських правознавців (факихів) і відображає постійний процес інтерпретації божественних настанов. На відміну від шаріату, який вважається незмінним і божественним, фікх — це динамічна система, що розвивається в залежності від історичного, соціального та культурного контексту.
Джерела мусульманської юриспруденції (Uṣūl al-Fiqh)
Основу фікху складають джерела, відомі як uṣūl al-fiqh , які поділяються на:
- Первинні (канонічні) джерела:
- Коран— головне джерело, що містить прямі божественні настанови.
- Сунна— дії, вислови та схвалення Пророка Мухаммада (ﷺ), зафіксовані в хадисах.
- Похідні (інтелектуальні) джерела:
- Іджмаʿ(консенсус вчених) — узгоджена думка факіхів з певного питання.
- Кіяс(аналогія) — застосування встановлених норм до нових ситуацій за принципом подібності.
- Іджтигад— самостійне юридичне міркування кваліфікованих учених.
Еволюція фікху: від класики до сучасності
Фікх пройшов кілька етапів розвитку:
- Формування (VII–IX ст.)— виникнення правових шкіл (мазгабів) та систематизація знань.
- Розквіт (X–XIV ст.)— поява великих трактатів з uṣūl al-fiqh, таких як праці аль-Шафіʿі та Ібн Таймії.
- Сучасність (XIX–XXI ст.)— адаптація ісламського права до нових викликів, зокрема через фетви та реформи.
Сучасні дискусії в фікху
Сьогодні фікх стикається з низкою викликів:
- Глобалізація та мультикультурність— необхідність інтеграції ісламських норм у немусульманські правові системи.
- Технологічний прогрес— питання криптовалют, штучного інтелекту та біоетики в контексті шаріату.
- Гендерна рівність— переосмислення традиційних інтерпретацій прав жінок у спадковому та сімейному праві.
Фікх залишається живою наукою, яка поєднує в собі божественні настанови та людський розум. Його розвиток продовжується через іджтигад і таклід (наслідування авторитетів), що робить його ключовим інструментом для розуміння сучасного ісламського права.
Іван Гудзенко
