Існують випадки, коли людські мовні структури, в їх внутрішній граматичній дисципліні та семантичній впорядкованості раптово виявляються недостатніми. У ці моменти слово не щезає ані з вуст, ані з думки, але змінює свою природу, оскільки перестає бути засобом звичного та традиційного нам повідомлення. Саме таким чином народжується мовлення, яке наче немає жодного адресату, але апелює тим самим до найглибшого шару людської свідомості. Воно здатне лунати немов потік складів та ритмів, — інколи різких, інколи і ніжних і в той же час здатне викликати відчуття внутрішньої зосередженості, екзистенційної впевненості та присутності іншого виміру буття.
Впродовж століть такі прояви мали різноманітні підходи та оцінки: від священного осудження як ознаки одержимості, так і психологічної аномалії яка потребуватиме належної корекції, лікування, а відповідно з точки зору науки – пояснення; від богословського підходу як особливого, глибинного молитовного феномену. Назва його – глосолалія, — одне з найпоширеніших духовних практик та феноменів, особливо вираженого в XX та XXI століттях, яке матиме свою актуальність і надалі. Глосолалія – тонкий та непростий феномен, що поєднує в собі мовознавство, богослов’я, складнощі нейронауки та антропологічних фундаментів релігії.
Спроба пояснити глосолалію існувала в багатьох дослідників. Станом на сьогодні існує чимало спроб її дослідити, виокремити її окремі, суттєві ознаки. Чимало людей від Латинської Америки до Європи, від Африки до Азії переживаючи містичний досвід в час екзальтованої, щирої та активної молитви, починаючи видавати різноманітні вокальні, фонетичні структури, які часто нагадають мовні конструкції, а той загалом відображають одну з нині діючих, а також мертвих мов світу, при цьому не вивчаючи її. Сьогодні дедалі більше по всьому світі вчені фіксують явище, при якому людина переживає духовний та містичний досвід і починає раптово видавати послання/повідомлення на мові, яку вона не знає і ніколи не вивчала. Проте в безпосередньо
Глосолалія — це форма мовленнєвої активності, яка не відповідає структурі жодної відомої природної мови, але при цьому має впізнавані фонетичні, інтонаційні та ритмічні характеристики. Грецький термін glossolalia або γλωσσολαλία вперше системно описали німецький теолог Фрідріх Шлейєрмахер (праця «Über die Religion: Reden an die Gebildeten unter ihren Verächtern») у XIX столітті, а також англіканський теолог та публіцист Фредерік Вільям Фарар (праця «The Life and Work of St. Paul»). Сам же феномен описувався значно раніше, зокрема в тексті Нового Заповіту. Слово glossolalia складається з двох основних частин: γλῶσσα (глōсса), що означає «язик» або «мова», та λαλέω (лалеō), що означає «говорити» або «розмовляти». У сучасній науці глосолалія визначається як експресивне мовлення без фіксованої семантики, що може також не відповідати жодній натуральній мові, проте має мовні структурні характеристики. І в той же час вона не є випадковим набором звуків: дослідження показують, що глосолалічне мовлення структуроване, повторюване та підпорядковане певній внутрішній логіці. Попри різноманіття пояснень феномену найчастіше її пояснюють в якості форми мовленнєвої активності, яка не відповідає структурі жодної відомої природної мови, але при цьому має впізнаваності, фонетичні, інноваційні ритмічні та інтервальні характеристики. При цьому, глосолалія не означає какофонію – деяким випадковим набором фонентичних коливань відтворених людиною. Глосолалія, навідмінно, від какофонії, представлена окремо виділеною глосолалічною мовленнєвою структурою, що характеризується повторюваністю та підпорядкованій відповідній фонетичній темпоральній логіці.
Лінгвісти Вільям Семерін, а також група дослідників університетів Ліону та Гейдельбергу наполягають на тому, що у глососалії відсутня стабільна семантика, особливості якої можна було б простежити і виділити у певне правило, констатуючи її як певну закономірність. Водночас, як стверджує, доктор Семерін, що вона (глосолалія) використовує фонетичні патерни рідної мови, що яскраво свідчить про залученість мовного апарату без традиційної мовної продукції.
Найчастіше, коли описують глосолалію, зупиняються на харизматичному дарі інших мов, який вживаний в Новому Заповіті і зафіксований як явище в християнській традиції західного так і східного обрядів. Центральним новозавітнім текстом, що описує такий дар – здатність говорити іншими мовами попередньо не вивчавши їх, описаний в Діях святих апостолів на свято П’ятидесятниці, єврейського свята Шавуот. Отримавши від Христа, учні очікували особливе небесне послання, особливої сили, яка позначила б Божественну підтримку апостолів, що слугувала б знаком виконання Христової обітниці. При настанні Дня П’ятидесятниці, учні Христа з Назарету, перебуваючи на невпинній молитві, раптом почали говорити іншими мовами не вивчаючи їх, як «Дух давав промовляти». В християнській традиції глосолалія презентована одним з харизматичних, надприродніх еклезіологічних дарів Святого Духа. Це знак, дієвої Сили Святого Духу, що виходить за межі людського контролю. Нині найчастіше такий харизматичний декларують та практикують, богословськи обгрунтовують послідовники п’ятидесятництва (пентикосталізму), харизматичних євангелічних течій, а також харизматичних католиків. Власне, глосолалія може відображатись в даному контексті як говоріння мовами не вивчавши її, так і нечленороздільними фонетичними структруми, напряму не вов’язаних з мовою у лінгвістичному сенсі.
Усе більше число католиків, де найактивніше практикується містичний досвід, стверджують, що переживають «хрещення Святим Духом» з ознакою говоріння іншими мовами. Це змушувало католицьку церкву реагувати на це явище. Вже в «Катехізисі» 1992 р., з деякими правками у 1997 році, при Івані Павлі II, зазначалось у параграфі § 2003–2013, що дар Святого Духа включає в себе пророчі дари, а також говоріння іншими мовами. При цьому глосолалія визначається не як обов’язкова чи бажана, але цілком допустима практика духовного життя. В своїй енцикліці «Christifidelis Laici”, папа Іван Павло II приділяє увагу харизматичному відродженню в християнстві і вважає таке явище «частиною духовного життя». При цьому глосолалії, на думку папи, «збагачують духовне життя спільноти». Підтвердив цю точку зору навіть консервативний папа Бенедикт XVI і наголошував в документі «Pontifical Council for the Laity, 2003-2005, що глосолалії допустимі. Основна вимога – щоб вони не перешкоджали основним церковним доктринам і органічно «інтегрувались у літургійне та пастирське життя». Папа Франциск у промові від 20 січня 2024 року під час публічної аудієнції заявив про те, що потрібно бути відкритим якомога більше «до дій Святого Духа» і тим самим благословив харизматичні настрої в католицькому середовищі, в т.ч. «глосолалії». Така позиція є деяким місіонерським кроком католицизму, який робить його універсальною системою для груп з різноманітними переконаннями, з різними духовними цінностями. Католицький богослов та письменник Ульф Екман, який донедавна був харизматичним пастором у шведському місті Упсалі, у своїй книзі спільно з дружиною Брігітою Екман «The Great Discovery: Our Journey to the Catholic Church» виданою та опублікованою у 2018 році, описує свій перехід до католицизму через призму продовження дії Духа, який почався з глосолалій, ще з часу відкриття церкви Livets Ord у Швеції. Його досвід показує, що глосолалія – 1не предмет критики в католицизмі, а чинник, здатний зміцнити його внутрішній кістяк, тим самим навернувши до його лона харизматів та п’ятидесятників.
Яскраво вираженою практика глосолалії є у протетстантизмі (євангельському християнстві) та харизматичному русі. П’ятидесятники стверджують, що наявність дару глосолалії – «говоріння мовами» є ознакою присутності Святого Духу. Ще з часу появи явища п’ятидесятництва, його прихильники вважають глосолалію в описі Дій апостолів, 2 розділу, не як виняткову, а як нормативну складову еклезійного життя. Подія П’ятидесятниці є патерном і зразком на який варто спиратись іншим церковним громадам. При цьому глосолалії постають не як тимчасовим, а пості йним духовним явищем. На думку п’ятидесятників наявність в людини духовного досвіду глосолалії супроводжується «хрещенням Духом Святим» — єднання людини з Богом, під час якого, у віруючого виникає здатність говорити «іншою мовою». При цьому, тут мови постають не як лінгвістичні одиниці, а як нечленороздільні фонетичні вигуки, які здалека можуть нагадувати мову. Такі п’ятидесятницькі провідники, зокрема Дональд Джи та Рубен Торрей вважали, що таке злиття з Духом Святим може означати безпосередній контакт людини з Богом. Асамблея Бога – найкрупніше об’єднання п’ятидесятників у світі стверджує у своєму віросповідному документі «Statement of Fundamental Truth» 7 пунктом наступне: «Хрещення Святим Духом засвідчується початковим фізичним знаком говоріння іншими мовами, коли Дух Божий дає проголошення». Дане положення чітко розділяє глосолалію як чіткий маркер хрещення Святим Духом, а «дар мов» — означає служіння в громаді. Також в положеннях Асамблеї Бога, зокрема в документах таких як «Pentecostal Theology: A Reader», Foundations of Pentecostal Theology» часто фігурує англомовний термін «yielded speech», що означає «мовлення, що віддане Духові», тим самим виокремивши його від лінгвістичної мови. Перше послання апостола Павла до Коринтян, 13 розділу, тексту Нового Заповіту, згадує «мови ангельські», тим самим апелюючи до тези, що глосолалія не обов’язково означає систему земної комунікації для передачі відповідної інформації. В документі «Віровчення УЦХВЄ» (саме так йменує найкрупніша п’ятидесятницька конфесія України) визначає глосолалію як «надприроднє мовлення», щоб не вписати його в конотацію лише як психологічного та символічного явища.
Анкетні дані результатів соціологічних опитувань стверджують, що понад 70 мільйонів людей у світі повідомляють про досвід глосолалії. У США близько ¼ серед практикуючих християнство мають сакраментальний досвід говоріння мовами. Соціолог Янг Фенанг у праці «Religion in China: Survival and Revival under Communist Rule» констатує: попри контроль над релігійним життям з боку влади комуністичного Китаю, все більша кількість домашніх китайських церков мають число пережитих досвід говоріння мовами як фактичними лінгвістичними явищами, так і нечленороздільними говоріннями, тобто глосолальними фонемами. Куди більш колоритніше в цих питаннях проявляють себе католицькі та протестантські церкви в Латинській Америці: там глосолалія – частина релігійної культури, духовний тренд, який можна простежити як в житті різноманітних аскез, духовних практик орденів, так і нетрадиційних культах, на кшталт «санта муерти». В грецькому ортодоксальному досвіді ісихазму, глосолалія все активніше проявляє себе в православному житті, хоча й не настільки яскраво вираженою. Всі ці факти свідчать про одне – «глосолалія» не є маргіналізованим духовним явищем, що характеризована життям та практикою окремих релігійних сект та течій, а радше стабільним елементом глобального релігійного досвіду. Таким чином попри популярні уявлення більшості, зокрема в Україні в тому числі, що глосолалія існує лише в п’ятидесятництві та харизматичному русі не відповідає дійсності.
Історичні джерела свідчать, що первісні християни перші V століть активно практикували харизматичні дари, зокрема глосолалію. Переживання тісного духовного досвіду з надприроднім, в непростих для них соціально-політичних умовах римської імперії при Діоклетіані та Нероні, глосолалія виступала при цьому деяким енергетичним духовним зарядом в умовах труднощів та переслідувань. Середновічні містики, такі як Мейстер Екгарт, богослов Тома Аквінський, полеміст Джироламо Сванарола, а також вчена-монахиня Гільдегарда Бенганська мали досвід глосолалії і практикували її активно і часто. Зокрема, остання дослідниця та містикиня, описувала мовні переживання та видіння в своїх духовних практиках та щоденниках.
І справді: для християнства говорити іншими мовами відіграє навіть якщо не ключову, проте важливу роль: теологічно, це означає перевагу Божої благодаті над людськими діями та ініціативами. Божа сила володіє та скеровує людину у відповідну духовну царину і остання виступає ретранслятором, передавачем Божественної волі. Дуже часто, люди наділені глосолаліями, практикують містичні видіння, пророцтва. Стан зміненої свідомості у багатьох практикуючих глосолалію дає можливість бачити незвичні речі, споглядати духовний світ, пророкувати, відкривати окремі речі, що можуть трапитись у майбутньому. Переживаючи говоріння іншими мовами, віруючий досягає такого явища завдяки глибокій молитві, у якій раціональні конструкції, константи, формули поступаються внутрішньому, глибинному переживанню. Також такий досвід слугує індикатором того, що духовне життя не зводиться лише до рефлексії інтелектуального знання.
XX століття ознаменувалось розвиток герменевтики, семантики та нейрофізіології. Сучасні філософські системи, зокрема Франкфуртська школа в творчості Юргена Габермаса та Теодора Адорно формували підхід мультикультурний та мультисистемний у ліберльному суспільстві. Одним з критеріїв, який ставав каменем спотикання для порозуміння людству, суспільства в цілому, стало мовне різночитання. Підведення лінгвістики до логічної системи означало, що понятійна логіка відображає конкретний предмет думки або явища, в якому відсутні двозначні або полізначні сенси. Такі підходи спонукували до інтересів та зацікавленості в нейрофізіології.
Глосолалія в вищезгадану добу стала одним із фактичних предметів наукового вивчення в різних наукових школах. У 1972 році канадський вчений лінгвіст Вільям Семерін опублікав дослідження під назвою “Tongues of Men and Angeles”. Його група проаналізувала понад 50 годин аудіокасет з записами людей, які промовляли глосолалії на різноманітних досвідних сеансах, з різних континентів та країн, зокрема зі США, Канади, Нідерландів та Пуерто Рико. Провівши ретельний лінгвістичний аналіз аудіозаписів практикуючих, вчений прийшов до висновків про те, що структурні одиниці глосолалій не мають статичної морфології, правил синтаксису, наявність фонем співзвучних до рідної мови практикуючого; проте у більшості випадків констатується ритмічна організація близька до мовної. Доктор Семерін стверджував на підставі ряду досліджень та аналізу феномену, що віруючі, які практикують глосолалію, практикують не мову, а деяку форму, яку слід вважати імітації мовної форми. Проте, більшість дослідників та богословів не інтерпретують глосолалію як щось помилкове, негативне, небажане, фіктивне або таке, що слід було б викреслити з повсякденної практики, духовного життя. Навпроти: професор психології Стенфордського унівреситету, доктор Джон Кілстон надав оцінку глосолалії не як паталогічний стан, а дисоціативний, такий що характеризує стан психіки людини під час глибокої медитації. Як зазначає у своєму висновку, професор Кілстон, немає клінічних підстав вважати глосолалію психічним захворюванням.
У 2006 році до вивчення глосолалії знову повернулись і група вчених з університету Пенсильванії під кураторством професора Ендрю Ньюберга та Марка Волдмена вирішили провести SPECT-дослідження проаналізувати стан мозку тих, хто під час молитви та інших глибоких духовних практик відтворюють глосолалії. Проаналізувавши результати комп’ютерної томографії, не було констатовано у практикуючих відсутність здатності до відтворення синтаксичних мовних структур. Фотографічні знімки показали лише зниження активності префронтальної кори, підвищену активність лімбічної системи зі зберженням мовної моторики.
Психологічні дослідження Ральфа Гука, Петера Гілла, а також Бернарда Спілки оприлюднені в 2018 році в роботі «The Psychology of Religion, Fifth Edition An Empirical Approach» показують корисність глосолалії. Новітні психологічні дослідження вищезгаданих вчених підтвердили факт, що досягаючи її, констатуються в людині покращення її біофізіологічних показників: зниження рівня стресу та тривожності, особливо в непередбачуваних ситуаціях; в філософсько-психологічному – більшість респондентів заявили, що переживають сенс в житті, маючи досвід «говоріння мовами». Таким чином, феномен глосолалій є унікальним духовним, нейрофізіологічним явищем, яке залишатиметься предметом омислення, досліджень, практики. Однак, чи практикується глосолалія лише в християнстві? Як описують глосолалію безпосередньо практикуючі і які її письмові форми можна зафіксувати? Відповіді на ці питання спробуємо відобразити в подальших публікаціях.
Євгеній Распопов
