Історичний контекст і мотиви створення
У межах Каролінгської імперії сформувалося середовище духовенства, невдоволеного підпорядкуванням Церкви державі. Частина цієї групи дійшла висновку, що легальні механізми не здатні забезпечити бажану автономію, тому було обрано шлях фальсифікації. Їхня стратегія полягала у «проєктуванні в минуле» вигідних норм, які приписувалися давно померлим папам, соборам і навіть імператорам. Так виникла серія підроблених правових текстів, серед яких найвідомішими стали Фальшиві декреталії.
Псевдо-Ісидор і склад збірки
Фальшиві декреталії відомі також як декреталії Псевдо-Ісидора, оскільки їхні укладачі видавали себе за Ісидора Севільського, авторитетного іспанського богослова VII століття. Іноді збірку називають Ісидор Меркатор — за вступною формулою латинського тексту. Формально вона подавалася як зібрання декретів соборів і папських листів перших семи століть християнства. Насправді ж до неї входили повністю вигадані листи пап до Нікейського собору, значна кількість фальсифікованих папських послань пізнішого періоду, а також справжні тексти, «підсилені» такими вставками, як підроблений Дар Костянтина.
Поширення і викриття
Вперше як цілісна збірка Фальшиві декреталії були використані на Суассонському соборі 853 року. До кінця IX століття вони стали відомими в Італії, а впродовж наступних століть сприймалися більшістю каноністів і богословів як автентичні. Лише з XII століття почали з’являтися сумніви, а остаточне наукове спростування було здійснене в XVII столітті реформатським теологом Давидом Блонделем.
Хоча Фальшиві декреталії не створили нову систему канонічного права, їхній вплив був відчутним. Вони сприяли обмеженню влади архієпископів, зникненню інституту хорепіскопів, зміцненню прав духовенства та відновленню практики апеляції єпископів безпосередньо до папи.
Іван Гудзенко
