Філософські витоки та ідеологія
Початки естетизму сягають XVIII століття, коли Іммануїл Кант розробив концепцію автономії естетичного судження, відокремивши його від моралі та корисності. Цю думку далі розвивали німецькі романтики, зокрема Йоганн Вольфганг фон Гете та Людвіг Тік. В англійському інтелектуальному середовищі подібні ідеї артикулювали Семюел Тейлор Кольрідж і Томас Карлайл, а у Франції — мадам де Сталь, Теофіль Готьє та Віктор Кузен. Саме Кузен у 1818 році запровадив відому формулу «мистецтво заради мистецтва», що стала гаслом для усього руху.
Розвиток і представники
В Англії естетизм проявився в діяльності Братства прерафаелітів (1848), серед яких Данте Габріель Россетті та Едвард Берн-Джонс прагнули до ідеалізованої краси й зверталися до середньовічної символіки. Вплив естетизму відчутний у поезії Алджернона Чарльза Свінберна, есеїстиці Волтера Патера та літературі Оскара Уайльда, котрий підніс тезу про мистецтво як найвищу форму духовної свободи. Візуальний вимір руху закріпився в ілюстраціях Обрі Бердслі, особливо у виданні «The Yellow Book». Художник Джеймс Вістлер, автор знаменитої картини «Ноктюрн у чорному та золотому: падаюча ракета», став символом витонченості та втіленням ідеалів естетизму.
Критика та вплив
Попри впливовість, естетизм мав численних критиків. В Англії його заперечували Вільям Морріс і Джон Раскін, які вимагали моральної та соціальної відповідальності мистецтва. Водночас естетизм значно сприяв розвитку художньої критики — його ідеї розвивали Роджер Фрай та Бернард Беренсон.
Іван Гудзенко
