У міфічній есхатології кінець світу повторює його початок, відтворюючи створення порядку з хаосу. Спочатку встановлюються універсальні закони, але з часом вони занепадають. Порятунок полягає у поверненні до початку світу. Дії богів і людей символізують вічну боротьбу за захист порядку від хаосу, перетворюючи історію на культову драму з ритуальними ролями священиків і правителів.
Міфічна есхатологія, або «міф про вічне повернення», пропонує циклічний погляд на історію. Релігійні свята відроджують втрачене минуле та уособлюють вічність. Це підкреслює незмінність світу, пов’язуючи надію з пам’яттю, а майбутнє спасіння — з поверненням до початкової золотої доби. Сенс історії тут полягає в оспівуванні вічності космосу та повторюваності світового порядку.
Історична есхатологія базується на реальних подіях, які визначають хід історії та є ключовими для її розвитку. Біблійні есхатології спрямовані в майбутнє і є історичними за своєю суттю. Ритуали, такі як Песах, не намагаються відтворити минулі події, а нагадують про них через оповідання та традиції. Вони символічно переживають нову подію, а надія базується на історичній пам’яті, виходячи за її межі. Історія неповторна, тому її майбутнє є остаточним. Історія тут не є хаосом, а ареною небезпеки та спасіння, де сенс полягає в майбутньому виконанні. Божественне проявляється не через ритуальні відтворення, а через незворотні історичні події, що демонструють Божу свободу, вірність і обітниці на майбутнє.
Історичні есхатології проявляються у вірі Ізраїлю та юдаїзмі, заснованих на Виході, з акцентом на майбутнє об’явлення Божої слави в усіх народах. У християнстві, заснованому на житті та воскресінні Ісуса, есхатологія зосереджується на Царстві Божому, яке завершить і наповнить історію. В обох релігіях унікальні історичні події стають основою для надії на майбутнє. Ці події надають надію на нове існування, яке перевершить відтворення початкового стану. Обидві форми надають надію, але через різні підходи до розуміння часу і подій.
Іван Гудзенко
